Управління ризиками, як головна складова антикризового управління банком
О.О. Болдирєв, ліквідатор АКБ «ОЛБанк».
Risk management as the main component of anti-crisis risk control. Well-known theoretical philosophy concerning the banking risks management is set forth and reviewed in the article. The risk management is determined as the main issue in the banking. Different viewpoints connected with the term "risk management" are considered. The author suggests his own interpretation of this expression. Some ways of updating and improving of risk management process in a bank are described.
Постановка проблеми. Управління ризиками є одним з головних напрямів менеджменту банківської діяльності. Практика доводить, що ефективна система ризик-менеджменту здатна забезпечити достатню конкурентоспроможність в ринковому середовищі. Тому вдосконалення процесу управління ризиками в банку є актуальною проблемою для широкого кола користувачів - від Національного банку України до кінцевих споживачів банківських послуг.
Аналіз тенденцій розвитку міжнародної банківської діяльності свідчить, що за останнє десятиріччя ця сфера стала однією з найбільш динамічних та високотехнологічних напрямків економічної діяльності. Постійно розширюється спектр банківських послуг, удосконалюються банківські технології, зростають можливості банківського бізнесу. За таких умов, без створення адекватної системи управління ризиками, ефективне функціонування банку практично неможливе.
Аналіз останніх публікацій та досліджень. Питання управління банківськими ризиками розглядаються у працях таких вчених, як О. Дзюблюк, А. Мороз, Л. Примостка, К. Раєвський, О. Васю-ренко; а також К. Валравен, Дж. Кейнс, О. Лавру-шин, Г. Панова, П. Роуз та інших.
Обґрунтування методичних засад банківського ризик-менеджменту, визначення його ролі та місця в системі управління сучасним банком є актуальним напрямом наукових досліджень, створює умови для раціональної організації управлінського процесу та підвищення ефективності банківської діяльності.
Мета статті. Разом з тим, у вітчизняній банківській практиці сформувалися погляди, згідно яких розробка та впровадження сучасних методів управління ризиками розглядається як внутрішня справа кожного банку. Не заперечуючи необхідності врахування специфіки конкретного банку, слід визнати той факт, що не кожна банківська установа може розв'язати це завдання власними силами. Тому у даній статті поставлена мета проаналізувати відомі теоретичні підходи до управління банківськими ризиками та визначити напрями підвищення їх ефективності.
Виклад основного матеріалу. Проблема управління банківським ризиком є дуже актуальною для країн, що стали на шлях ринкових перетворень, в тому числі і для України. Розвиток економіки України на сучасному етапі тісно пов' язаний з розширенням і зміцненням ринкових принципів господарювання, а процеси розвитку ринкових відносин посилилися невизначеністю та конкуренцією. Щоб ефективно працювати за таких умов, керівникам банків потрібно впроваджувати нові технології, приймати нетрадиційні рішення, а це, в свою чергу підвищує ступінь банківського ризику.
Слід зазначити, що у західній економічній науці існують дві теорії ризику - класична та неокласична. Основними представниками класичної теорії були Дж. Миль та Н. Сеньйор, які розглядали ризик як математичне очікування втрат, що можуть виникнути в результаті реалізації обраного рішення [1, с. 22]. Засновники неокласичної теорії підприємницького ризику А. Маршал та А. Пігу вважали, що ризик - це ймовірність відхилення від поставлених цілей [2, с. 445]. Розвиток неокласичної теорії ризику продовжив Дж. М. Кейнс, який виділив поняття „схильність до ризику", як специфічну якість підприємця [3, с. 109].
Розвиток теорії ризику продовжили у своїх працях американські вчені Дж. Нейман та О. Морген-штерн (4), а також угорські економісти Т. Бачкаї, Д. Гессен (5). Значний вклад у розвиток теорії та практики ризику внесли американські економісти, лауреати Нобелівської премії Г. Марковіц, У Шарп, Ф. Найт [6, с. 122].
» следующая страница »
1 23 4 5 6