Управління ризиками, як головна складова антикризового управління банком

Управління ризиками, як головна складова антикризового управління банком

О.О. Болдирєв, ліквідатор АКБ «ОЛБанк».

Risk management as the main component of anti-crisis risk control. Well-known theoretical philosophy concerning the banking risks management is set forth and reviewed in the article. The risk management is determined as the main issue in the banking. Different viewpoints connected with the term "risk management" are considered. The author suggests his own interpretation of this expression. Some ways of updating and improving of risk management process in a bank are described.

Постановка проблеми. Управління ризика­ми є одним з головних напрямів менеджменту банківської діяльності. Практика доводить, що ефективна система ризик-менеджменту здатна забезпечити достатню конкурентоспроможність в ринковому середовищі. Тому вдосконалення процесу управління ризиками в банку є актуаль­ною проблемою для широкого кола користувачів - від Національного банку України до кінцевих споживачів банківських послуг.

Аналіз тенденцій розвитку міжнародної банкі­вської діяльності свідчить, що за останнє десяти­річчя ця сфера стала однією з найбільш динаміч­них та високотехнологічних напрямків економіч­ної діяльності. Постійно розширюється спектр бан­ківських послуг, удосконалюються банківські тех­нології, зростають можливості банківського бізне­су. За таких умов, без створення адекватної сис­теми управління ризиками, ефективне функціону­вання банку практично неможливе.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Питання управління банківськими ризиками роз­глядаються у працях таких вчених, як О. Дзюблюк, А. Мороз, Л. Примостка, К. Раєвський, О. Васю-ренко; а також К. Валравен, Дж. Кейнс, О. Лавру-шин, Г. Панова, П. Роуз та інших.

Обґрунтування методичних засад банківського ризик-менеджменту, визначення його ролі та місця в системі управління сучасним банком є актуаль­ним напрямом наукових досліджень, створює умо­ви для раціональної організації управлінського про­цесу та підвищення ефективності банківської діяль­ності.

Мета статті. Разом з тим, у вітчизняній банків­ській практиці сформувалися погляди, згідно яких розробка та впровадження сучасних методів управ­ління ризиками розглядається як внутрішня справа кожного банку. Не заперечуючи необхідності вра­хування специфіки конкретного банку, слід визнати той факт, що не кожна банківська установа може розв'язати це завдання власними силами. Тому у даній статті поставлена мета проаналізувати відомі теоретичні підходи до управління банківськими ри­зиками та визначити напрями підвищення їх ефек­тивності.

Виклад основного матеріалу. Проблема управ­ління банківським ризиком є дуже актуальною для країн, що стали на шлях ринкових перетворень, в тому числі і для України. Розвиток економіки Ук­раїни на сучасному етапі тісно пов' язаний з розши­ренням і зміцненням ринкових принципів господа­рювання, а процеси розвитку ринкових відносин посилилися невизначеністю та конкуренцією. Щоб ефективно працювати за таких умов, керівникам банків потрібно впроваджувати нові технології, приймати нетрадиційні рішення, а це, в свою чергу підвищує ступінь банківського ризику.

Слід зазначити, що у західній економічній науці існують дві теорії ризику - класична та неокласич­на. Основними представниками класичної теорії були Дж. Миль та Н. Сеньйор, які розглядали ризик як математичне очікування втрат, що можуть виник­нути в результаті реалізації обраного рішення [1, с. 22]. Засновники неокласичної теорії підприємниць­кого ризику А. Маршал та А. Пігу вважали, що ризик - це ймовірність відхилення від поставлених цілей [2, с. 445]. Розвиток неокласичної теорії ри­зику продовжив Дж. М. Кейнс, який виділив по­няття „схильність до ризику", як специфічну якість підприємця [3, с. 109].

Розвиток теорії ризику продовжили у своїх пра­цях американські вчені Дж. Нейман та О. Морген-штерн (4), а також угорські економісти Т. Бачкаї, Д. Гессен (5). Значний вклад у розвиток теорії та практики ризику внесли американські економісти, лауреати Нобелівської премії Г. Марковіц, У Шарп, Ф. Найт [6, с. 122].

 

« Содержание


2


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я