Незалежно від методу приватизації, корпора-тизація державних підприємств створила значні привілеї для менеджерів, «програми приватизації, по суті, легітимізували де-факто контроль інсай-дерів шляхом передачі більшої частини прав власності на крупні підприємства їх менеджерам» [1, с. 19]. Посадові особи, що мали певні привілеї в питаннях контролю та управління, одержали переваги перед аутсайдерами, які фактично не мають можливостей для захисту своїх прав. Використовуючи внутрішню інформацію й політичні зв' язки, керівники державних підприємств стали власниками значних пакетів акцій через використання таких схем, як викуп акцій за рахунок кредиту, скупку акцій працівників, або використовуючи інші (у тому числі шахрайські) схеми, що ніяк не сприяє ефективності корпоративного управління. Таке становище об' єктивно ускладнює процеси розвитку інституту корпоративного управління та формування системи контролю.
Зазначимо, що вирішальним чинником ефективності формування корпоративного сектору у приватизаційний та постприватизаційний період став ідеологічний імператив, спрямований на формування підприємницького середовища ринкового типу. В багатьох випадках створення нових форм господарювання відбувалося при відсутності необхідних економічних передумов та економічної доцільності для їх розвитку. Зокрема, недостатній рівень розвитку інституціонального середовища та інфраструктури ринку стали основним гальмуючим чинником реструктуризації існуючих підприємницьких потужностей та формування нових, адекватних відповідному етапу інституційних трансформацій. Недостатній розвиток основних елементів інфраструктури: фондового ринку, депозитарної та реєстраторської системи, системи фінансового посередництва, системи інфорсменту, не створили необхідних інституціональних умов для розвитку ефективного господарського середовища. Виникнення великої кількості власників, як юридичних, фізичних осіб, значна частка держави у власності корпорацій не зумовила необхідну мотивацію та зацікавленість в ефективному функціонуванні корпоративного сектора. Так, О. Носова, підсумовуючи результати корпоратизації, підкреслює, що в Україні «відбулося механічне перенесення корпоративної форми власності у не-ринкове середовище, що обумовило застосування нестандартних типів поведінки акціонова-них підприємств, відмінних від приватних компаній, що використовують стратегію створення стимулів і підвищення заінтересованості власників в ефективному господарюванні» [4, с. 773]. Сам факт механічного запозичення норм та правил корпоративної взаємодії можна вважати серйозним інституціональним бар' єром ефективного розвитку корпоративного управління. Важливим обмеженням для його становлення є інституціональна слабкість держави, що проявляється у неефективному виконанні специфі
кації і захисту прав власності та контрактів.
У постприватизаційному періоді ситуація зі становленням корпоративного управління ускладнилася тим, що «незадовільні результати проведеної приватизації сприяли виникненню ідеї щодо доцільності перегляду її результатів шляхом використання різноманітних варіантів депри-ватизації, реприватизації, націоналізації» [4, с. 772]. Природно, що така нестабільність економічної політики негативно вплинула і на процес формування інституту захисту прав власності. Невизначеність основних параметрів взаємодії економічних агентів та перспектив подальшого розвитку підприємництва і надалі виступає інститу-ційним обмеженням для оптимізації інституту корпоративного управління. Не можна не погодитися з А. Сірком, що рівень інституціонально-го розвитку залежить від очікуваного ризику експропріації власності, виконання контрактів, рівня дотримання законності та правопорядку, ступеня бюрократизації в суспільстві, рівня корупції в державі [7]. Існуюча нормативно-правова база не повністю відповідає характеру тих відносин, які склалися в корпоративному секторі. Несформовані механізми захисту прав власників цінних паперів та відсутність реальної можливості їх відчуження унеможливлюють становлення ефективної системи ринкового корпоративного контролю. Характерною рисою розвитку вітчизняного корпоративного сектора стали постійні корпоративні конфлікти, що істотно зменшує інвестиційну привабливість і вартість вітчизняних компаній, знижує конкурентоспроможність українських корпорацій на ринках капіталів, гальмує розвиток фондового ринку тощо.
» следующая страница »
1 2 34 5 6