Інституціональні чинники та бар'єри розвитку корпоративного управління на постприватизаційному етапі

Разом з тим, обмеженням розвитку вітчизня­ного корпоративного сектора на постприватиза-ційному етапі стало поєднання концентрації влас­ності з розпиленням іншої її частини, що ство­рює ще більші можливості контролю великому власникові. При відсутності повноцінних ринків факторів виробництва максимальна концентра­ція пакета акцій ще довго може залишатися найбільш реальним способом встановлення кон­тролю над корпорацією. Відтак, у більшості кор­порацій сформувалась система інсайдерського контролю (внутрішнього контролю), який кла­сик теорії корпоративного управління М. Аокі визначає як «де-факто та де-юре захоплення ме­неджерами прав контролю над підприємством і сильне представництво їх інтересів в процесі прийняття корпоративних стратегічних рішень (найчастіше у конфлікті з інтересами праців­ників)» [1, с. 19]. При цьому, як показує досвід, менеджери не обов' язково юридично володіють контрольним пакетом акцій. Для здійснення кон­тролю їм достатньо в той чи інший спосіб одер­жати доступ до реального управління.

Сам по собі факт менеджерського контролю корпоративного управління не є шкідливими для компаній. Прикладами ефективного існування такої моделі у світовій практиці є німецька та японська системи корпоративного управління. Проте проблемність функціонування даної сис­теми вирішується через існування розвиненого «ринку капіталів, що забезпечує оцінку вартості корпорації та контроль за її керівниками, а також за допомогою таких інститутів як конкурентні ринки управлінських кадрів та трудових послуг робочих» [1, с. 19]. Особливість вітчизняної інсайдерської моделі полягає в тому, що вона існує у ситуації відсутності таких ринків та най­важливіших інститутів ринкової економіки. Крім того, практична приватизація відбувалась з ви­передженням фундаментальних законодавчих процесів, покликаних гарантувати недотор­канність права приватної власності, прозорість і захищеність угод, що не дозволило сформува­тися ефективній системі захисту прав акціонерів.

З іншого боку, важливим інституціональним обмеженням становлення інституту корпоратив­ного управління став значний вплив олігархічних бізнес-груп. Домінантне положення останніх у інституційній матриці визначається різного роду привілеями, одним з яких є доступ до джерел інформації, що визначає так звану моделі інфор­маційної асиметрії. Інформаційна асиметрія, що створюється в такий спосіб, використовується на користь обмеженої кількості економічних суб'-єктів і виступає дестабілізуючим чинником фор­мування та можливостей реалізації механізмів корпоративного управління. В умовах різних мож­ливостей доступу до інформації її розподіл муль-типлікативно відтворює неефективні ситуації. За­лучення ринкових механізмів при відповідних неефективних інституціональних обмеженнях при­зводить або до консервації неефективних обмінів при наявності примусу зі сторони груп суб' єктів, що мають спеціальні інтереси, або - при відсут­ності примусу - до згортання обміну і ринків за­галом.

Асиметричний розподіл інформаційного ресур -су став головним чинником формування при­вілейованих груп економічних агентів у процесі корпоратизації, які, внаслідок існування нефор­мальних зв' язків з представниками держави, от­римали доступ до важливої інформації. Відсутність чітко формалізованих правил проведення прива­тизаційного процесу, унормованого в законо­давстві, дало змогу привласнити об' єкти держав­

ного майна за рахунок отримання специфічного інформаційного ресурсу. Через зазначені інсти-туційні обмеження, на думку А. Сірка, головна мета приватизації - відокремлення власності від влади, політики від підприємництва - так і не була досягнута [7].

Неефективність ринку корпоративного капіта­лу в такому контексті може бути пояснена тим, що функціонування механізмів погіршення відбору інститутів в умовах трансформації еко­номічних порядків призводить до асиметрії інформаційних потоків та виникненню вибірко­вих стимулів у груп, зацікавлених в закріпленні інститутів з регресивною віддачею. Ці процеси дозволяють групам з вибірковими стимулами отримувати інституційну квазіренту і проводити політику, спрямовану на консервацію існуючих неефективних інституційних структур. Оскільки асиметричний обмін призводить до непрогнозо-ваного результату, то можливим наслідком тако­го положення є згортання обміну. Відтак, ситуа­ція, що формується, негативно відбивається на розвитку інституційних відносин і є невигідною всім учасникам цієї взаємодії, особливо державі. Тому саме держава має бути зацікавлена в зни­женні інформаційної асиметрії. Важливим пріо­ритетом повинно стати формування державної стратегії, що полягає не тільки у виправленні дефектів ринкового регулювання, але й в усу­ненні можливостей асиметрії. Разом з тим знач­ну роль у вітчизняній моделі корпоративного управління відіграють фінансово-промислові групи (що створює передумови для відносин неформального характеру). Наявність такої не­гативної тенденції призводить до погіршення інве­стиційного клімату країни через функціонуван­ня корпоративного сектора в тіньовій економіці, непрозорість інформації щодо основних еконо­мічних показників діяльності корпорацій.

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 3 45 6