Інституціональні чинники та бар'єри розвитку корпоративного управління на постприватизаційному етапі

Серед бар'єрів, що визначають подальший роз­виток вітчизняної моделі корпоративного управ­ління, слід виокремити найбільш важливі: не­стабільність макроекономічної ситуації; низька ліквідність ринку цінних паперів; неоптимальна структура володіння акціями; низький рівень «прозорості» діяльності корпорацій та, як резуль­тат, відсутність механізмів зовнішнього контро­лю за діями менеджменту; практична відсутність стратегій корпоративної соціальної відповідаль­ності бізнесу; значний рівень втручання держа­ви у підприємницький процес.

На теперішньому етапі формування національ­ної моделі корпоративного управління формаль­но представлені компоненти різних моделей - аут-сайдерської та інсайдерської. Найбільш типовою ознакою аутсайдерської системи є відносно роз­порошена власність. Ця характеристика, за умо­ви існування неліквідного ринку цінних паперів і нерозвинутої фондової інфраструктури, висту­пає гальмом розвитку корпоративного управлі­ння як системи реалізації прав акціонерів. З іншо­го боку, в останні роки спостерігається тенден­ція до зростання концентрації власності, станов­лення елементів інсайдерського контролю, за­провадження схем перехресного володіння па­кетами акцій і формування складних корпора­тивних структур різного типу (притаманні інсай-дерським системам). Названі тенденції потребу­ють інституційного обмеження у вигляді моніто­рингу з боку рейтингових агентств, банківських установ. За визначенням Д. Леонова, аналіз відповідності інституційного середовища перед­бачає «оцінку ефективності правової, норматив­ної та інформаційної інфраструктури в країні. У рамках цього компоненту оцінюється, яким чи­ном зовнішні фактори на макроекономічному рівні впливають на якість корпоративного управ­ління компанії» [3, с. 32].

Дослідження рівня розвитку інституціональ-ного середовища свідчить, що істотними інсти-туціональним обмеженнями розвитку корпора­тивного управління виступають традиційно сфор­мовані соціально-психологічні бар' єри. Серед найбільш важливих, що визначають природу вітчизняної моделі, слід назвати такі:

а) соціальна апатія, пасивна споживацька по­ведінка та нерозвинутість почуття власника у більшості міноритарних акціонерів, що унемож­ливлює реалізацію основних принципів корпора­тивного управління;

б) укорінення інституту патерналізму, що стри­мує формування засад корпоративної соціальної відповідальності та громадянського суспільства;

в) суперечність між очікуванням паліативних заходів від держави та недовірою до ефективності інституціональних способів перетворення заощад­жень в інвестиції, реалізації права на відчуження цінних паперів та можливостей здійснення рин­кового корпоративного контролю через фондовий ринок.

Слушною виглядає теза З. Шершньової та А. Черпак, згідно з якою подолання стереотипів, сил інерції, застарілих традицій господарської ко­мунікації є обов' язковою умовою для оптимізації та виявлення економічних переваг системи кор­поративного управління [10].

Серйозним інституціональним обмеженням по­дальшого розвитку корпоративного управління в Україні може стати поточна кризова ситуація. В останньому звіті міжнародного рейтингового

агентства Fitch Ratings «Корпоративне управлі­ння: перспективи Росії, Казахстану та України» відзначається, що криза стане перевіркою ефек­тивності корпоративного управління та оприлюд­нить найбільш проблемні зрізи у його розвитку. Саме недоліки в сфері корпоративного управлі­ння (низький рівень управління ризиками та про­зорості компаній) у світовій практиці вважають­ся одними з домінуючих чинників економічної дестабілізації та розгортання кризових явищ. Як зазначає Р. Сіржук, загальна ділова кон'юнкту­ра не забезпечує надійної основи для подальшо­го стабільного вдосконалення корпоративного управління, а відсутність на поточному етапі до­ступу до міжнародного фінансування може зни­зити стимули для подальшого розвитку моделі корпоративного управління [6]. Разом з тим, саме вдосконалення існуючої практики (в частині підвищення прозорості діяльності корпорацій, активізації практики реструктуризації, злиттів та поглинань компаній) повинно розглядатися як засіб оптимізації економічної ситуації, що спри­ятиме управлінню ризиками та прогнозованості розвитку компаній.

 

« Содержание


5


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я