Існування рабства вважалося природним і необхідним. Людей, які жили тільки зі своєї праці, наприклад ремісників, сприймали зверхньо. Принципом рабського способу виробництва було застосування праці рабів не тільки як робочої сили, а й як знарядь праці. Найчастіше перше і друге збігалося. Адже недаремно Аристотель, висловлюючи думку сучасників, називав раба живим знаряддям, інструментом, що вміє розмовляти.
Характерною ознакою рабського стану з юридичного погляду було абсолютне безправ'я. Рабів взагалі не вважали за людей, тому рабовласник міг вільно розпоряджатися рабом, який йому належав. Єдиним обмеженням сваволі рабовласника, та й то не всюди і не завжди, була заборона (в Афінах) вбити раба. Раб часто не мав навіть імені. Його називали якимось прізвиськом або назвою тієї країни, в якій він народився, наприклад, скіф — сирієць.
Рабів у Греції було багато. Так, грецький письменник Афіней зазначає, що в епоху Александра Македонського, тобто в період найвищого розквіту рабоволодіння, кількість рабів у Егині стано- вила 470 тис., Коринфі — 460 тис. (при вільному населенні 40 тис. Осіб), в Афінах—400 тис. При 21 тис. Вільних громадян і 10 тис. Метеків. Пізніші дослідники вважають цифру рабів завищеною, визначаючи її в Афінах у 100 тис. При 100 тис. Вільного населення і 30 тис. Метеків і вільновідпущеників. Проте, документів щодо точної кількості не знайдено.
Головним джерелом рабства були війни з негрецькими державами і племенами (варварами). Зберігся переказ, що стратег Кімон після однієї з поразок персів вивів на ринок близько 20 тис. Рабів. Захоплених у полон держава доставляла на спеціальні рабські ринки і продавала їх громадянам. Частину рабів використовували на державних роботах. Крім того, джерелами рабства були купівля рабів за кордоном, народження дітей від батьків-рабів, віддача в рабство за злочини та інші правопорушення, а до реформ Солона — за борги.
Розрізнялися раби державні і приватні. Державні були в дещо кращому становищі. Вони могли мати своє господарство, купувати й продавати майно, створити свою сім'ю. Державні раби працювали на копальнях, на будівництві оборонних споруд, фортець, прокладанні доріг, на публічних роботах, у державних майстернях тощо. З них вербували тюремних наглядачів, обслуговуючий персонал, виконавців судових вироків (у тому числі катів), писарів. Вони служили у відділах охорони громадського порядку (в поліції), оскільки афінські громадяни таку службу вважали ганебною. Іноді, у надзвичайних випадках, їх залучали до участі у військовому поході. Не раз за заслуги перед державою вони здобували волю.
Чимало рабів становили приватну власність громадян. Вони працювали в домашньому господарстві, ремісництві, полі, були серед них лікарі, масажисти, вихователі, будівельники, веслярі на кораблях та ін. Окремі рабовласники мали по 300, 400, 600 і навіть 1000 рабів. У середньому на афінського громадянина припадало по 8—12 рабів. Відомо, що Аристотель мав близько 15 рабів, його учень Феофраст — 9, Стратон — 6, оратор Лісій — 12. Це були люди середнього достатку. В заможному домашньому господарстві, за словами Платона, працювало близько 50 рабів.
Багато рабів працювали у приватних ремісничих майстернях, дуже поширених в Афінах (по кілька десятків у кожній). Майстерні називалися ергастеріями, в них виробляли одяг, взуття, зброю, прикраси, вози, меблі та ін. Багато з цих виробів вивозили за кордон. Підрахунки свідчать, що ергастерії приносили їх власникам великі прибутки. Так, ціна раба у У—ІУ ст. До н. Е. Становила 100— 150 драхм (1 драхма дорівнювала 6 оболам). Щоденний прибуток від раба дорівнював 1 оболу. Отже, за півтора року раб себе повністю окуповував. У збройовій майстерні батька афінського оратора і політичного діяча Демосфена (густ. Дон.е.) Працювало 32 раби, які приносили щорічний прибуток близько 3200 драхм. Хоча ергастерії й були дещо подібні до пізніших мануфактур і багато рабів-майстрів досягали іноді високої досконалості, однак загалом таке виробництво було дрібним, без застосування складних приладів. Тут працювали простими, часто примітивними інструментами. Примітивною була й організація праці. В такій економіці спостерігалося ще багато елементів натурального господарства, надто повільним був розвиток виробничої техніки.
» следующая страница »
1 ... 49 50 51 52 53 5455 56 57 58 59 ... 215