Дуже популярною формою експлуатації рабів було здавання їх в оренду. Рабовласник Нікій мав, наприклад, близько тисячі рабів, котрих здавав в оренду для роботи в копальнях. Інший багач, Гіп- понік, здавав в оренду з 10% чистого прибутку 700 рабів.
Раб в Афінах, як зазначалось, був повною власністю господаря. Раб не міг без дозволу пана мати своєї сім'ї, придбати майно. Все, що йому вдалось зберегти або придбати, вважалося власністю його господаря, який з ласки міг дозволити йому дечим користуватись. За шкоду, завдану будь-ким здоров'ю раба, присуджену винагороду отримував його господар. Він же відповідав за шкоду, завдану його рабом третім особам. У такому разі господар міг звільнитися від відповідальності, віддавши раба особі, якій було завдано шкоду. Однак убити свого раба господар не міг. За це він ніс відповідальність перед судом. Тільки суд був правомочний присудити раба до смертної кари. За вбивство чужого раба в публічному місці вільного громадянина могли засудити на вигнання. Проте власники рабів мали інші можливості тримати їх у покорі. Вони широко застосовували до них фізичні покарання, морили голодом, жорстоко били. Навіть коли раб гинув від побоїв чи голоду, господар відповідальності не ніс — достатньо було принести очищувальну жертву богам. Водночас рабу дозволялося шукати захисту від жорстокостей господаря у спеціальних притулках для рабів, якими оголошено храм Тесея і вівтар еріній в ареопазі. Раб у такому випадку міг просити суд продати його іншому господареві. Засуджений на смерть раб, якщо йому вдалось звільнитися з в'язниці, міг шукати порятунку в храмі богині Афіни.
У суді раб самостійно виступати не мав права. В разі потреби від його імені виступав господар. Свідчення рабів у суді зазвичай до уваги не брали, доказом вони не слугували, хіба що це було вкрай необхідно або якщо такі свідчення здобували під тортурами. Проте були й винятки. Так, раб міг самостійно вносити скаргу чи повідомляти про суспільно небезпечні та антидержавні дії будь- якого громадянина або іноземця, навіть свого господаря. Якщо таке звинувачення підтверджувалось, раб винагороджувався, а іноді відпускали на волю.
Звичайно, деякі раби, котрі перебували у приватній власності, мали кращі умови, ніж усі інші. Це раби-лікарі, вихователі, актори, музиканти. Були навіть раби-філософи. Дехто з них користувався повним довір'ям господаря, мав своє житло, господарство, сім'ю. Так, раб Перикла Евангел завідував усім його господарством, був достатньо заможним, мав у своєму розпорядженні інших рабів, виконував різні серйозні доручення господаря.
Для збільшення прибутку, підвищення продуктивності праці рабів деякі господарі їх всіляко заохочували: краще харчували, давали одяг, взуття, дозволяли мати сім'ю, іноді відпускали на волю. Зазвичай це зазначалося в заповіті.
Такими були характерні риси та особливості рабства в Афінах. Слід зазначити, що воно було легшим, ніж у багатьох інших грецьких державах. Це пояснюється, напевне, демократичнішим політичним устроєм Афін, високим рівнем економічного розвитку. Однак і тут становище рабів було нелегким. Достатньо згадати, що під час Пелопоннеської війни понад 20 тис. Рабів втекло з Афін до спартанців, у місто Декелею (413 р. До н. Е.).
» следующая страница »
1 ... 50 51 52 53 54 5556 57 58 59 60 ... 215