Підприємства житлово-комунального господарства проблеми та перспективи господарювання

Окремо слід зупинитися також на аналізі одного з найважливіших чинників збитковості комунальних підприємств - нормативно-пра­вової бази, яка регламентує порядок встановлен­ня тарифів на послуги з централізованого во­допостачання та водовідведення, централізова­ного опалення і постачання гарячої води, що ос­таннім часом зазнала суттєвих змін. Так, 22 липня 2010 р. набрав чинності Закон України «Про державне регулювання у сфері комуналь­них послуг» № 2479-УІ [13], яким до повнова­жень Національної комісії, що здійснює дер­жавне регулювання у сфері комунальних по­слуг, віднесено встановлення тарифів на кому­нальні послуги суб'єктам природних монополій (абз. 7 п. 2 ч. 1 ст. 6). Термінологічний апарат цього Закону розкриває поняття «суб'єкт при­родної монополії» у значенні суб'єкта господа­рювання будь-якої форми власності, який про­вадить діяльність на ринку, що перебуває у стані природної монополії, у сфері централізовано­го водопостачання та водовідведення і транс­портування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мере­жами (п. 1 ч. 1 ст. 1) [13]. При цьому заслуго­вує на відповідну увагу те, що згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні по­слуги» від 24 червня 2004 р. № 1875-ІУ [14], за­лежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги останні поді­ляються на три групи. Зокрема, першу групу скла­дають житлово-комунальні послуги, ціни/тари­фи на які затверджують спеціально уповнова­жені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - Національ­на комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та Національна ко­місія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. У логічному взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», можна дійти висновку про зарахування зако­нодавцем до складу першої групи тарифів тих, які затверджуються на централізоване водопо­стачання та водовідведення, централізоване опалення і постачання гарячої води.

Слід зауважити, що до прийняття Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», тарифи на зазначені по­слуги затверджувалися органами місцевого са­моврядування. Такий порядок тарифоутворен-ня цілком відповідав інтересам територіальних громад та забезпечував достатньо високий рівень оперативності прийняття рішень із ко­ригування тарифів (як правило, зміну їх рівня у бік збільшення) залежно від економічно об­ґрунтованих витрат на виробництво та надан­ня відповідної послуги. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення тарифів на комунальні послуги були закріплені у Законі України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР [15]. Наразі система тарифоутворення зміни­лася, дещо ускладнивши порядок прийняття рішень зі встановлення нових або зміни існу­ючих тарифів на комунальні послуги. Адже зміни вартості будь-яких складових тарифу, які вик­ликають потребу його перегляду в цілому, обу­мовлюють необхідність звернення комунальни­ми підприємствами до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері кому­нальних послуг (далі - Національна комісія). При цьому, як свідчить аналіз практики господарю­вання комунальних підприємств, навіть за наяв­ності економічно обґрунтованих витрат на ви­робництво конкретного виду послуги у розмірі вищому за існуючий тариф, Національна комі­сія не завжди оперативно вживатиме заходів щодо забезпечення їх відповідності, що унемож­ливлює доведення розміру затверджених та­рифів до рівня економічно обґрунтованих вит­рат комунальних підприємств на виробництво послуг.

Тобто на сьогодні для комунальних підпри­ємств практично всіх міст України характерна ситуація, при якій діючі тарифи на послуги, що надаються ними, незважаючи на їх перегляд і поетапне підвищення, фактично є збитковими, що багато в чому обумовлено випереджальними темпами зростання цін на ресурсно-матеріальну складову вартості послуг. Звісно, за таких умов неминучою є тенденція неухильного збільшення фактичної собівартості послуг підприємства при відповідному скороченні рівня її відшкодуван­ня затвердженими тарифами. При цьому слід підкреслити, що ключовою умовою, за якої до­пускається встановлення конкретного розміру тарифу на послуги комунальних підприємств, відповідним законодавством України визнане відшкодування різниці, яка утворюється внаслі­док невідповідності затвердженого тарифу еко­номічно обґрунтованим витратам на її виробниц­тво та надання (ч. 4 ст. 10 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних по­слуг», ч. 5 ст. 9 Закону України «Про ціни і ціно­утворення» [13; 16]). Проте, як свідчить практи­ка діяльності багатьох комунальних підприємств, вони не отримують коштів з бюджету на покриття збитків з різниці в тарифах, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» видатки на відшкодування різниці між затвердженими тарифами та економічно обґрунтованими витратами на відповідні послу­ги не передбачені, а отже і надання послуг здійснюється ними у межах тарифів, які не відшкодовують фактичної собівартості вироб­ництва таких послуг. Природно, що вирішення проблеми відшкодування різниці між економіч­но обґрунтованими витратами на виробництво послуг та діючим тарифом за відсутності коштів у державному бюджеті уявляється вкрай склад­ним завданням. В той же час, здійснюючи дер­жавне регулювання цін (тарифів) на життєво важ­ливі послуги, держава відповідним чином покла­дає на себе обов'язок нести додаткові витрати, по­в'язані з відшкодуванням збитків, які виникають у їх виробників - комунальних підприємств сфе­ри життєзабезпечення.

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9