К.Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політичної економії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політичної економії. На відміну від економістів-прагматиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його привласнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує
природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема він довів, що прибуток — це перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є неоплаченою працею найманих робітників. Отже, по-перше, прибуток — категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по-друге, привласнення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня заробітна плата), і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх (засобів виробництва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюється підприємцями безоплатно.
Сучасні західні економісти розвивають теорії прибутку економістів ХІХ — початку ХХ ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:
— теорія «продуктивності капіталу», згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;
— теорія «утримання», яка проголошує прибуток психологічним фактором;
— теорія, яка визначає прибуток як «трудовий доход» підприємців за підприємницьку діяльність;
— теорія, в якій прибуток розглядається в як дохід, породжений монополіями.
Однак внесено дещо нове в ці теорії:
По-перше, вони пов’язують прибуток із нововведеннями: технічним прогресом та наукою. Відомий американський економіст ХХ ст. П.Самуельсон дає визначення прибутку як доходу від чинників виробництва і також як винагороди за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень.
По-друге, вважається, що прибуток значною мірою зумовлений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх доходах. Підприємці, які вкладають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресурсів, або ті, які відкривають нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому прикладанні капіталу, а тому повинні отримувати прибуток як компенсацію за ризик і невпевненість у майбутніх прибутках.
По-третє, багато сучасних економістів трактують прибуток як трудовий доход, тобто різновид заробітної плати. Так, англійський економіст Р.Харрод пише, що прибуток люди заробля- 86
ють службою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужністю. Таку саму точку зору поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход підприємця повністю відповідає його праці, тій послузі, яку він надає суспільству, керуючи підприємством.
По-четверте, прибуток пов’язаний з «монопольним доходом». Вважають, що прибуток можуть отримувати лише монополісти, тобто вони володіють певними перевагами (нововведеннями) порівняно з іншими. Якщо нововведення стає надбанням усіх виробників, прибуток зникає.
По-п’яте, поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні економісти Заходу висунули низку нових. Досить поширена серед них концепція революції в доходах. До найактив-ніших пропагандистів цієї концепції належить американський економіст Д.Гелбрей. В умовах, коли власники і підприємці відходять від керівництва господарством, управління фірмами надається найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб. На цій основі прибуток як економічна категорія зникає, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів різних суб’єктів господарювання, на основі чого виникає гармонія між найманими працівниками та роботодавцями. Частина прибутку у вигляді дивідендів на акції привласнюється людьми найманої праці.
» следующая страница »
1 ... 38 39 40 41 42 4344 45 46 47 48 ... 220