Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) — міжнародна кредитна організація, основною метою якої є сприяння реформам у країнах Центральної й Східної Європи, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Створений у травні 1990 р. Засновниками ЄБРР є всі європейські країни (крім Албанії), США, Канада, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія і Нова Зеландія, а також дві міжнародні організації — Європейське співтовариство та Європейський інвестиційний банк.
Окрім того, в Європі функціонують Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), Європейський фонд розвитку (ЄФР) та ін.
Якщо Світовий банк надає позики тільки бідним країнам, то МВФ — будь-якій країні-члену, яка не має достатньої кількості іноземної валюти для відшкодування короткострокових фінансових зобов’язань, даних кредиторам в інших країнах.
Крім названих, існують багато інших міжнародних економічних організацій, діяльність яких спрямована на забезпечення успішного здійснення міжнародних економічних зв’язків.
До них можна віднести спеціалізовані економічні об’єднання ООН: комісія з питань народонаселення, комісія з питань транснаціональних корпорацій, комісія з планування з метою розвитку; комітет природних ресурсів, міжнародна організація праці (МОП), організація з питань промислового розвитку, комісія з продовольства і сільськогосподарських організацій (ФАО), комісія з питань цивільної авіації (ІКАО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та ін.
26. 7. Міжнародна міграція робочої сили Створення великої машинної індустрії зумовило розвиток і такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона виявляється в еміграції (відтік робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнародну міграцію робочої сили впливають національні, політичні та ідеологічні чинники. Проте визначальними виступають чинники економічні.
Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу в різних країнах та регіонах; існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших; різницею в заробітній платі та іншими чинниками.
Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів із відсталих країн у розвинуті. Один тип — це наукові кадри й спеціалісти (так звана “втеча розуму”), інший тип — це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця.
У сучасних умовах у процес міграції робочої сили втягнута більшість країн світу. Серед них свого часу виділяли п’ять основних центрів, що визначають сучасні напрями міжнародної міграції:
— Північно- та Південноамериканський регіон;
— Західноєвропейський регіон;
— Південно-Східна та Західна Азія;
— Африканський регіон.
Серед традиційних постачальників робочої сили на міжнародний ринок праці вважались Туреччина, Греція, Португалія, Югославія, Мексика, Пуерто-Рико, Пакистан, Марокко, Туніс, найбідніші країни Центральної Африки та ін.
У даний час з’явився новий регіон, який умовно можна назвати європейським: країни, що з’явились при розпаді колишнього СРСР.
При цьому слід виділити два потоки: один — у напряму з постсоціалістичних країн до інших країн (зокрема, Україна — Чехія; Україна — Португалія); другий — усередині регіону—між країнами СНД (Україна — Росія).
» следующая страница »
1 ... 192 193 194 195 196 197198 199 200 201 202 ... 220