Політична економія

Припустимо, що із 100 грн, що використовується на нагро­мадження, 80 грн спрямовано на придбання додаткових засобів виробництва фС), а 20 грн — на залучення додаткової робочої сили ф^, тоді:

Авансований постійний капітал на початку другого року становитиме 880с (грн), змінний капітал — 220у (грн); при тій самій нормі додаткової вартості в 100 % у суспільстві буде створе­но додаткову вартість на суму 220т.

Тому кінцевий продукт наприкінці другого року складатиме: '2 = 880с + 220у + 220т = 1320 грн.

Таким чином, порівняно з першим роком, сукупний про­дукт зростає на 120 грн (1320 — 1200).

Розширене відтворення називають економічним зростанням, яке буває двох типів: екстенсивним та інтенсивним. Екстенсив­ний — зростання обсягу виробництва досягається за рахунок за­лучення до виробництва додаткових ресурсів при незмінній їх продуктивності.

Інтенсивний тип — коли обсяг виробництва нарощується за рахунок раціональнішого використання всіх видів ресурсів, тобто завдяки зростанню продуктивності суспільної праці.

У реальному житті існують одночасно елементи обох типів розширеного відтворення, тому мова може йти лише про пере­важно інтенсивний тип економічного зростання, або про пе­реважно екстенсивний тип економічного зростання.

Як відмічалось вище, найважливішою проблемою суспіль­ного відтворення є проблема реалізації. Уперше описав цю про­блему французький економіст Ф. Кене у своїй “Економічній таблиці”.

Свій внесок у створення моделі реалізації при простому та розширеному відтворенні зробив К. Маркс.

Він поділив усе суспільне виробництво на два підрозділи:

I   — виробництво засобів виробництв та II — виробництво пред­метів споживання. Окрім того, він припустив, що:

—            капіталістичне виробництво розглядається в чистому вигляді, в якому існують лише два агенти—підприємці та наймані працівники;

—     усі товари продаються й купуються згідно з їхньою вартістю;

—не беруться до уваги операції із зовнішньої торгівлі.

Схема реалізації при простому відтворенні може бути пред­ставлена таким чином:

I.                                                          4000с + 1000у + 1000т = 6000;

II.                                                           2000с + 500у + 500т = 3000.

Під першим (І) розглядається структура сукупного продукту в першому підрозділі, під другим (ІІ) — структура сукупного продукту другого підрозділу.

Якщо уважно придивитись до схеми, можна помітити, що

4000с(І) + 2000с(ІІ) = 6000.

Тобто перший підрозділ виробляє стільки продукту, скільки його потрібно для відтворення спожитих у виробництві засобів виробництва в обох підрозділах.Тобто:

( с + V + т )(І) = с(І) + с(ІІ).

Крім того, є ще дві рівності:

Одна — (1000у + 1000т)(І) = 2000с(ІІ).

Тобто, у першому підрозділі новостворений продукт має дорівнювати вартості спожитих засобів виробництва другого підрозділу:

(у + т)(І) = с(ІІ).

Друга — (1000у + 1000т)(І) + (500у + 500т)(ІІ) = 3000.

Тобто, новостворений продукт в обох підрозділах має до­рівнювати вартості виробленої продукції у другому підрозділі:

(у + т)(І) + (у + т)(ІІ) = (с + у + т)(ІІ).

Отже, маємо такі умови реалізації при простому відтворенні: (с + у + т)(І) = с(І) + с(ІІ);

(у + т)(І) = с(ІІ);

(у + т)(І) + (у + т)(ІІ) = (с + у + т)(ІІ).

Визнчальною з них є друга: ліва частина — (у + т)(І) — за натуральним виразом є засоби виробництва, які вироблені в першому підрозділі, а за вартістю — це новостворений продукт першого підрозділу, що складається із змінного капіталу (заробіт­ної плати працівників першого підрозділу) та додаткової вартості, яку одержують підприємці першого підрозділу.

 

« Содержание


 ...  107  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я