Отже, вирішальну роль у забезпеченні позитивного перебігу трансформаційних процесів, результатом яких має бути загальне економічне зростання України, має відіграти формування однакових для всіх ринкових суб’єктів правил економічної поведінки (інституцій), які, з одного боку, гарантують для них свободу підприємництва, необхідну для створення потенціалу розвитку економічної системи, а з іншого - регламентують їхню поведінку з точки зору прийнятності для суспільства цілей, методів їх досягнення і форм економічної взаємодії. Причому, як зазначають російські вчені Е. Ясін та А. Яковлєв, сукупність “формальних та неформальних інститутів країни має відповідати вимогам виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг” [64, с. 19].
Цей висновок є важливим для розуміння механізму мотивації інноваційного розвитку України - закони, що регламентують підприємницьку діяльність, мають містити стимули для активізації її інноваційної складової. Сила впливу цих стимулів (що проявляється у економічній вигоді) має перевищувати вплив тих, що роблять вигідною рентоорієнтовану поведінку керівників підприємств. Тому представники неоінституціоналізму рекомендують шукати вихід у формуванні таких правил економічної поведінки ринкових суб’єктів, які б робили вигідним вкладання зусиль і коштів не у зміцнення монопольного становища, здобуття можливості безкарного привласнення бюджетних коштів та державного майна, спекулятивні операції тощо, а у інноваційні проекти. У цьому контексті мова йде про створення системи стимулів, які б не опиралися на встановлення пріоритетів і зовнішнє примушування, а формували відповідну систему внутрішніх мотивів економічних агентів до інноваційного пошуку. “Не стимули для розвитку окремих галузей, нехай навіть і найбільш важливих (хоч у окремих випадках не виключено й це), а загальноекономічні стимули для всіх - таке значення нових завдань економічної політики на нинішньому етапі розвитку” підкреслює відомий український економіст А. Гальчинський [11, с. 241].
Однак, незважаючи на певні зусилля центральних органів управління, які докладаються для формування в Україні умов, покликаних забезпечувати реалізацію інноваційної моделі розвитку, особи, які безпосередньо приймають рішення щодо вибору напрямків інвестування на рівні господарюючих суб’єктів (топ-менеджери, керівники підприємств та організацій) гостро не відчувають такої необхідності. “Революції менеджерів”, результатом якої було б значне підвищення ефективності діяльності підприємств, утвердження в Україні економіки інноваційного типу й ліквідування технологічного відставання не відбувається. За недосконалого законодавства та відсутності суттєвих важелів впливу з боку громадськості на процеси приватизації вигідними є такі стереотипи поведінки, які дають змогу керівникам багатьох потужних підприємств діяти у власних інтересах, штучно погіршуючи становище керованих ними структур з метою наступного придбання у власність за ціною, значно нижчою реальної ринкової. Тому перебіг приватизаційних процесів, здійснюваних з метою підвищення ефективності діяльності підприємств, насправді призводив до її погіршення.
Таким чином, поступовий перехід до ринкових відносин з одного боку, та недосконалість і незавершеність процесів приватизації в Україні з іншого, створили принципово новий вид підприємства - “підприємства, орієнтованого на виживання” [3; 18, с. 85]. Про це свідчить і аналіз результативності роботи підприємств Хмельницької області. У 2004-му році в області працювало 49 акціонерних товариств, з них 15 у промисловості і 8 - машинобудуванні. Фінансовий результат від їх звичайної діяльності до оподаткування був від’ємний і склав - 17,1 млн грн [54, с. 249]. При цьому, як зазначалося попередньо, їх інноваційна активність є не тільки невисокою, але ще й має тенденцію до зменшення. Зокрема, у 2004 році новації загалом в області впроваджували лише 19 промислових підприємств, порівняно з 27 у 2002-му році [54, с. 255-256].
» следующая страница »
1 ... 87 88 89 90 91 9293 94 95 96 97 ... 241