Специфіка вибору цілей “підприємствами, орієнтованими на виживання”, на думку Д. Старка, пов’язана з їх структурою власності. Він підкреслює, що таким підприємствам властива неузгодженість між формальною і реальною структурою власності [51]. Цей висновок видається цілком логічним, зважаючи на те, що вищий менеджмент здебільшого не впевнений у тому, що підвищення ефективності керованого ним підприємства сприятиме зміцненню його владних позицій і забезпечить відповідне зростання доходів. Це особливо характерно для акціонерних товариств відкритого типу (коли можливий перерозподіл влади за рахунок придбання поки що розпорошених акцій у їх теперішніх власників) та тих, де контрольний або блокуючий пакет акцій знаходиться у власності держави і у подальшому планується його продаж через Фонд Держмайна. Тривалість утримання вищим менеджментом економічної влади в таких структурах, як правило, залежить не стільки від ефективності їх діяльності, скільки від політики так званих “зацікавлених груп”, інтереси яких не завжди полягають у підвищенні ринкової вартості цих підприємств. Тому здебільшого для вищого менеджменту характерна “рентоорієнтована поведінка”, спрямована на максимізацію власних доходів всупереч ефективності керованого ним підприємства [14; 48].
Досліджуючи результати постприватизаційних процесів в Україні з метою виявлення причин, що не формують зацікавленості менеджменту приватизованих підприємств до підвищення ефективності їх діяльності, В. Дементьєв підкреслює: “Умовою створення ефективної системи управління підприємством є наявність мотивації вищого менеджменту (виконавчої дирекції) у підвищенні ефективності підприємства” [14]. Далі він зазначає: “Цільова функція менеджера, як раціонального економічного агента, полягає у тому, щоб максимізувати власний доход. При цьому можливі шляхи і способи максимізації індивідуального доходу можуть не співпадати з умовами, необхідними для максимізації доходу підприємства. Більше того, для менеджера завжди існує можливість отримання доходу, використовуючи активи підприємства таким способом, котрий наносить збиток інтересам підприємства, скорочує можливості отримання прибутку” [14].
Найпоширенішим способом максимізації індивідуального доходу вищого менеджменту є його участь у власності фірм-партнерів (зазвичай комерційних посередників), через які операції постачання і збуту здійснюються способом так званого “нееквівалентного обміну” [25], а також участь у володінні (прямо чи опосередковано) значним пакетом акцій, що забезпечує сталі дивіденди і прийняття управлінських рішень з врахуванням власних преференцій. Звідси і посилений інтерес бізнесових структур до придбання контрольного пакету акцій привабливих з точки зору ринкових позицій (квазімонопольних) підприємств. Прикладом може слугувати незаконне привласнення акцій ВАТ “Ватра” (яке свого часу було єдиним підприємством на території колишнього Радянського Союзу, що випускало побутові світильники та освітлювальну апаратуру промислового призначення і навіть у важкі “перехідні часи” було одним із чотирьох бюджето- утворювальних підприємств області) колишнім управляючим [50]. Показовими є також факти приватизації через продаж за борги у 2001 році п’яти електростанцій “Донбасенерго” вартістю як мінімум 1,2 млрд грн за 200 млн грн та державного 49-процентного пакету акцій Білоцерківського об’єднання “Росава” за 4 млн грн, що у 25 разів менше його номінальної вартості [62]. Не менш цікавими є способи “приватизації менеджменту”, коли управління держпакетом акцій передається певній особі, яка діє від імені держави і має піклуватися про державні інтереси, але при цьому, не забезпечуючи належного рівня ефективності управління, дбає більше про власні або групові інтереси [29].
Крім того, має місце слабка зацікавленість власників акцій у контролі за діяльністю менеджерів (якщо власники мають лише дещицю акцій, отриманих у обмін на приватизаційні сертифікати, то їх доходи чи збитки є незначними). У тих же випадках, коли дрібні акціонери консолідуються у бажанні вплинути на позиції керівництва, зініціювати його зміну через неефективну роботу, вищий менеджмент докладає максимум зусиль, щоб цей процес загальмувати, зокрема, через зрив зборів акціонерів. До найпоширеніших способів зривання зборів акціонерів відносять [17]:
» следующая страница »
1 ... 88 89 90 91 92 9394 95 96 97 98 ... 241