Який же загальний висновок можна зробити щодо теоретичної, методологічної та практичної цінності охарактеризованих інституціональних теорій? Як бачимо, вони ґрунтуються на більш реалістичних фундаментальних припущеннях, ніж неокласика і кейнсіанство, що само по собі може бути вагомою підставою для більшої довіри до їх практичних рекомендацій. Тісний зв'язок цих теорій із багатьма суспільними та гуманітарними дисциплінами дозволяє більш повно враховувати у процесі економічного аналізу ряд важливих соціальних, політичних, культурних та психологічних факторів. Вони відкривають нові можливості у дослідженні процесів економічної динаміки, дозволяють зрозуміти їх рушійні сили і причини. У рамках цих теорій розроблені методологічні підходи, що дають змогу пояснити відмінності у рівнях, темпах та напрямках економічного розвитку різних країн. Особливої практичної значимості інституціональні теорії можуть набути тоді, коли їх методологічний інструментарій буде повною мірою залучений для дослідження трансформаційних процесів у країнах з перехідною економікою. Неокласична теорія для вирішення проблем економічної трансформації та економічного зростання пропонує методологічний підхід, який полягає у зміні сфер і напрямків розміщення ресурсів. Нею доведено, що основними факторами економічного зростання є технологія, людський капітал (освіченість і практичні навички людей) та економія від масштабу (зменшення питомих витрат зі зростанням масштабів виробництва та ринку). Проблеми обмеженості ресурсів та прискорення розвитку можуть бути вирішені шляхом пріоритетного інвестування у згадані фактори. За теорією - це досить простий і зрозумілий шлях. Але, як переконливо доводять інституціоналісти, у дійсності він виявляється набагато складнішим, із перешкодами, на які неокласики не зважають, або ж знаходять їх несуттєвими. Якби не було цих перешкод, то усі країни уже давно могли б стати багатими. Складності виникають через недосконалість системи стимулів та мотивів, що вирішальним чином впливають на напрямки і масштаби вкладення коштів. А стимули і мотиви знаходяться у тісній залежності від особливостей інсти- туційної та організаційної структури того чи іншого суспільства. Вона може значно відрізнятися і тим самим обумовлювати істотну різницю у рівнях та темпах економічного розвитку. Можна навести багато прикладів, що стосуються різних країн та історичних періодів, якими підтверджуються факти масового надання пріоритетів інвестиціям у види діяльності та проекти, мало пов'язані із технологією, людським капіталом та із розвитком ринків. У багатьох випадках недосконала інституційна та організаційна структура робить більш вигідними інвестування у зміцнення монопольного становища, здобуття можливості безкарного привласнення бюджетних коштів та державного майна, спекулятивні операції, у отримання посад, що відкривають доступ до “політичної ренти” тощо. На жаль, подібні умови значною мірою характерні і для сьогоднішньої України. У нас все ще залишається багато сфер прикладання зусиль і вкладання капіталу, які дають більшу віддачу, ніж інвестування у фактори розвитку. Поки наші інституції будуть підтримувати таку конфігурацію мотивів і стимулів, надії на тривале і стійке економічне зростання та відчутне поліпшення соціально-економічної ситуації залишаться марними.
Важливо усвідомити, що саме інституціоналізм забезпечує економістів методологічним інструментарієм, який дає змогу вирішити проблему інвестування у фактори розвитку через створення відповідної системи мотивів і стимулів, а разом з тим і проблему економічної трансформації, спрямованої до зростання. З огляду на це він міг би виявитися дуже корисним у якості теоретичної і методологічної бази для системної та інституційної трансформації економіки України у перехідний період.
» следующая страница »
1 ... 48 49 50 51 52 5354 55 56 57 58 ... 241