Поки що Україна не готова до глобальної конкуренції і ще не знайшла вигідного для себе місця у глобальній інтеграції. Українська економіка, з її слабо розвиненою ринковою інфраструктурою, структурними деформаціями, зношеними і застарілими основними фондами, низьким технологічним розвитком багатьох галузей, традиційною індустріальною спрямованістю розвитку, правовою неврегульованістю господарських відносин, недосконалою податковою системою, тотальною тінізацією і т.п., ще не сумісна з економіками тих держав, які входять у Європейський Союз. Слід звернути увагу на те, що в Україні існують потужні групи з особливими інтересами, які відкрито або приховано протидіють зближенню з Європою. Їм не вигідна міжнародна інтеграція у цивілізованих формах, оскільки її обов’ язковою умовою є детінізація економіки. Тіньові схеми одержання доходів в Україні набули значного поширення, в них задіяні досить потужні фінансові і виробничі структури, впливові політики, державні службовці тощо. Вони штучно створюють навколо економіки кланово-бюрократичні і державно- корумповані бар’єри. Як небезпідставно застерігає О. Білорус, за таких умов економіка України є “інвестиційно непривабливою і дедалі більше відривається від нової глобальної економіки, виштовхується із процесів глобальної інтеграції” [2, с. 11].
Розробляючи стратегію трансформації економіки, не можна не враховувати того, що визначальною характеристикою сучасного етапу розвитку людської цивілізації є перехід до постіндустріального суспільства. Від того, яку роль у цьому процесі зможе зіграти Україна, буде залежати її місце у міжнародному розподілі праці і, в кінцевому рахунку, успіх чи невдача всіх економічних перетворень. Значна частина вітчизняних економістів, як теоретиків, так і практиків, поділяє думку, що лише за постіндустріальної спрямованості реформ можна уникнути загрози витіснення країни на периферію цивілізації. Слід, однак, відзначити, що з різних, як об’єктивних, так і суб’єктивних причин Україна сьогодні відстає у багатьох магістральних напрямках розвитку постіндустріальних технологій. Але разом з тим, у таких високотехнологічних галузях, як космічна, ракетобудування, літакобудування, суднобудування, виробництво озброєнь та деяких інших, ми все ще маємо значний потенціал і можемо успішно конкурувати на світових ринках. У країні зберігся цілий ряд всесвітньо відомих наукових шкіл, відносно успішно функціонує система загальної та фахової освіти, є достатня кількість висококваліфікованих кадрів. Отже, немає вагомих підстав для відмови від претензій на входження у недалекому майбутньому до кола найбільш технологічно розвинутих держав. Інших прийнятних альтернатив для України не має і не може бути. З цього приводу О. Білорус зазначав: ”Шанси на прорив і включення в глобальні змагання на випередження мають багато країн, у тому числі й наша. Далеко не всі вони витримають марафон. Але відмовитися від участі у ньому - значить втратити будь-який шанс на ефективний розвиток” [2, с. 19].
Є різні погляди на перспективи переходу України до постіндустріального суспільства - від надмірно оптимістичних до вкрай песимістичних. Так, С. Удовик свого часу стверджував, що в Україні існує реальна можливість піти шляхом впровадження постіндустріальних цінностей і побудови інформаційного суспільства. Тобто в цьому глобальному процесі ми ще конкурентоспроможні із західними країнами; ... ми, вивчаючи досвід інших країн, можемо входити в нього більш оптимальним шляхом, тим самим скорочуючи розрив в рівнях розвитку економіки. ... Постіндустріальні цінності формуються із цінностей, напрацьованих як при капіталізмі, так і при соціалізмі. І якщо західні країни у муках намагаються впровадити соціалістичні цінності - почуття спільності, колективізму, відчуття ліктя, соціальну підтримку непрацездатних та ряд інших, то нам потрібно зберігати їх, поки ми їх не розгубили. Але якщо ми будемо повертатися назад і добудовувати відмираюче індустріальне капіталістичне суспільство, то ми їх справді втратимо” [18].
» следующая страница »
1 ... 14 15 16 17 18 1920 21 22 23 24 ... 241