І знову на шляху Великобританії до «шістки» стіною став де-Голль. Впертий француз не змінив своєї позиції незважаючи ні на поступки гордого Туманного Альбіону, ні на сприятливу позицію усіх інших учасників «шістки», ні навіть на те, що чимала частка французьких діячів виступали вже за прийняття Британії до Європейського економічного співтовариства. 27 листопада 1967р. де-Голль знову наклав вето на вступ Великобританії до ЄЕС. Він примусив поважати себе як в Європі, так і за океаном. До самої смерті де-Голля Великобританія вступити до ЄЕС так і не змогла. Помер великий француз 9 листопада 1970 р.
Недопущення Великобританії в Європейську економічну спільноту було сприйнято деякими країнами Спільноти як таке, що шкодить інтересам їх та всієї інтеграції. В наслідок цього можна говорити про певне ослаблення єдності в ЄЕС. Бельгія запропонувала за таких умов здійснювати співробітництво з Великобританією в економічній та політичній галузях через інші організації, зокрема через ЗЄС.
Наступник де-Голля Жорж Помпіду мало в чому відійшов від курсу свого попередника у відстоюванні самостійності зовнішньої політики країн Західної Європи, проти посилення на Європу американського впливу. Але враховуючи настрої партнерів по Європейському економічному братерству, він на початку грудня 1969 р. на зустрічі на найвищому рівні в Гаазі виступив з «програмою з трьох пунктів»: завершення інтеграції, поглиблення її і розширення її географічних меж. Останнє означало згоду на прийом до ЄЕС країн- претендентів — Великобританії, Данії, Ірландії та Норвегії. Почались переговори з цього приводу. І 22 січня 1972р. в Брюсселі міністри закордонних справ країн-кандидатів підписали договори про вступ цих країн до інтеграції.
Перед ратифікацією договору кожна вступаюча країна провела у себе референдум з приводу цього вступу. В Норвегії референдум дав негативну відповідь, і Норвегія до ЄЕС не вступила. Цікаво, що Пом- піду не наважився одноосібно скасувати категоричне вето де-Голля і також провів у Франції референдум щодо прийняття нових членів до інтеграції. Усі референдуми (за виключенням норвезького) дали позитивну відповідь. Із 1 січня 1973р. Великобританія, Данія та Ірландія увійшли до складу Європейського економічного співтовариства.
Проте Великобританія цього разу зробила навпаки: вона висунула свої колишні вимоги не перед вступом до ЄЕС, а вже після вступу. Новий лейбористський уряд Гарольда Вільсона
зразу після приходу до влади поставив питання про перегляд умов перебування Великобританії у спільноті. Для посилення тиску на ЄЕС Вільсон провів в Великобританії референдум. Почались переговори. Більшість вимог Англії кінець-кінцем були враховані.
Що ж до виконання 12-ти річної програми внутрішніх реформ в ЄЕС (вона, нагадаємо, передбачала три етапи: 1958—1961, 1962—1965, 1966—1969 рр.), то перші два завдання «Спільного ринку» — ліквідація митних бар’єрів та введення єдиних зовнішніх тарифів для торгівлі з країнами, які не є членами ЄЕС — були виконані своєчасно і досить легко. І позитивні наслідки не забарились: за період 1958—1968 рр. обсяг внутрішньої торгівлі країн інтеграції збільшився у чотири рази. А от третє важливе завдання -формування єдиної сільськогосподарської політики — наштовхнулось на серйозні розбіжності між прибічниками вільної торгівлі і протекціонізму
. Питання обговорювалось на зустрічах на найвищому рівні ЄЕС в Гаазі і вирішення його проходило досить важко.
На початку 70-х років в «чисто економічному Європейському співтоваристві» почала розвиватись тенденція до створення політичного союзу. На самміті в Парижі в жовтні 1970 р. разом з великою програмою поглиблення економічної інтеграції ставилось завдання формування до кінця 70-х років політичного союзу, узгодження зовнішньої політики тепер вже дев’яти західноєвропейських держав.
» следующая страница »
1 ... 108 109 110 111 112 113114 115 116 117 118 ... 187