Міжнародна економіка

Наукова об’єктивність у політиці потребує врахування притаман­них суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву не однозначні й мо­жуть змінюватися під впливом різних обставин.

Неодмінною умовою здійснення стратегічних цілей, напрямів, пріоритетів економічного розвитку є визначення методів і важелів еко­номічної політики. Останні стають чинниками оновлення економіки в тому разі, коли вдосконалюються не самі по собі, ізольовано від стра-

тегічних цілей і пріоритетів, а в органічній єдності з ними, в процесі безперервного руху.

Існує два основних угрупування методів економічної політики: економічні та адміністративні.

Світовий досвід показує, що економічні методи управління не встановлюються з утвердженням певної форми власності на засоби виробництва, а також після прийняття державних та інших рішень, як це тривалий час стверджувалось в нашій країні. Більше того, такі ме­тоди в нашій економіці, за винятком періоду нової економічної полі­тики, майже не використовувались через незмінність виробничих відносин.

Потребують уточнення і самі поняття адміністративно-командних і економічних методів управління. Сутність перших найчастіше зво­диться до того, що вони діють через накази, розпорядження, заборони та інші прийоми неекономічного тиску. Це — поверхове виявлення ад­міністративно-командних методів управління. Причину слід шукати глибше, в економічних відносинах.

Економічна політика, побудована на адміністративно-командних методах, застосовує відповідні важелі: нормативні документи, інструкції, накази, розпорядження тощо, які на практиці є нічим іншим, як важелями тиску.

Усе це сковувало самостійність колективів, бажання виявляти ініціативу, творчість; породжувало байдужість і апатію до вдоскона­лення виробництва.

Якщо вдосконалення виробничих відносин здійснюється через інтереси і на основі інтересів, то в цьому разі використовуються еко­номічні методи управління.

Економічні методи управління — це система економічних та нееко­номічних важелів, спрямованих на поєднання інтересів усіх суб’єктів господарської діяльності.

Суспільство може перейти до економічних методів господарюван­ня при виконанні таких умов:

•                    врахування і реалізація інтересів усіх господарюючих суб’єктів, які беруть участь в економічному житті;

•                    виявлення об’єктивних суперечностей економічних інтересів і вирішення їх завдяки застосуванню ефективних форм і засобів управління;

•                     суб’єкти власності, а отже і влади, на всіх рівнях мають займа­тися управлінням інтересами і через інтереси;

•         усі суб’єкти економічної політики мають бути рівноправними.

Цього можна досягти створенням однакових економічних і по-

літико-правових умов для всіх господарюючих суб’єктів.

Перехід до економічних методів господарювання потребує ради­кальних змін функцій держави. Вона не повинна втручатися в діяль­ність підприємств, які не підвідомчі їй, у роботу регіонів різних рівнів. Увага держави має зосереджуватися на специфічних завданнях, націле­них на реалізацію загальнонаціональних інтересів, зміцнення фінан­сової системи, розвиток інфраструктури, захист Вітчизни, охорону навколишнього середовища, здійснення соціальних гарантій.

Таким чином, при виробленні економічної політики слід широко використовувати світовий досвід господарювання, розвитку науково- технічного прогресу, наукове прогнозування.

Економічна політика як чинник економічного розвитку має на­цілювати господарство на розв’язання головних завдань, вибір пріо­ритетних напрямків розвитку, які, з одного боку, забезпечать зростан­ня галузей, що відбивають досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого — створять передумови для подальшого зростання рівня жит­тя населення.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 201 202 203 204 205 206207 208 209 210 211  ... 215