Міжнародна економіка

Таким чином, глобальна фірма є головним суб’єктом багатонаціо­нального виробництва. Вона об’єднує в єдиному організаційному, фінансовому, технологічному режимі процес виробництва продукції, міжнародні трансакції, управління, маркетинг, наукові й технологічні дослідження та інші елементи стратегічної діяльності фірми. Харак­терною рисою таких фірм є також розвиток і поглиблення внутріш- ньофірмової торгівлі у вигляді простих поставок компонентів і на­півфабрикатів материнській компанії або ж у формі обміну високо- спеціалізованими кінцевими виробами. Ця друга форма є показником того, як філії підприємства впроваджують свій продукт у міжнародну сферу, пристосовують його до вимог закордонних ринків. Торгівля спеціалізованими виробами домінує у фірмах та секторах з високим ступенем глобалізації. Взаємодія міжнародних виробничих систем поставок товарів забезпечується такими вищими формами кооперації, як субконтрактна (subcontracting, outsourcing).

Система субпоставок включає в себе різні види проміжних товарів і компонентів спільно спроектованих виробів, формування міжнарод­них логістичних систем та стратегічного маркетингу. Усе це створює передумови для міжнародної співпраці різних типів і розмірів фірм 350

у міжнародні коопераційні мережі. Нарешті, ще одним проявом гло­балізації фірм є створення стратегічних альянсів на основі формуван­ня системи сталих зв’язків між багатьма фірмами різних країн. Члена­ми альянсів є переважно великі олігополістичні фірми, але в системі субконтрактів можуть брати участь і компанії, що спеціалізуються на товарах, які не є чутливими до масштабів виробництва.

Значна частина стратегічних альянсів зосереджена в сфері науко­вих досліджень і технологічних розробок. У виробництві комп’ютерів, телекомунікаційних систем, наприклад, беруть участь великі амери­канські, європейські та японські фірми, що створюють в остаточному підсумку олігополістичні ринкові структури, які відіграють доміную­чу роль у відповідних сегментах ринку.

Таким чином, економічний розвиток на основі глобалізації діяль­ності фірми набуває нового поштовху за рахунок отримання ними до­даткових джерел і ресурсів.

Глобальні ресурсні джерела можуть бути одиничними (single sourcing) та багаточисленними (складними) (ттиШрІе sourcing). У пер­шому випадку головним завданням є досягнення високої якості поста­вок шляхом включення постачальників до процесу розвитку виробів та до інформаційних систем підприємства. Численні глобальні джерела мають на меті зменшення виробничих витрат за рахунок заміни неефек­тивних постачальників з високими витратами на кооперантів з більш сприятливою структурою. За системи багатосторонніх глобальних дже­рел постачальники виконують переважно свої класичні функції, орієн­туючись водночас на сучасні високостандартизовані продукти.

Особистим фактором і показником глобалізації є один з визна­чальних компонентів виробництва — робоча сила. Як і інші виробничі чинники, робоча сила переміщувалась по господарському полю пла­нети і раніше. Але лише наприкінці XX ст. кількість переміщень, інтен­сивність міграційних потоків між країнами, їх динамізм засвідчили дійсно глобальні масштаби цього процесу. Якщо протягом XVII— XVIII ст. 15 млн. африканців були як раби вивезені до Бразилії, Ка­рибських країн та до Північної Америки, то нині, за даними Міжна­родної організації праці, понад 80 млн. осіб працюють за межами своїх країн. Ще 20 млн. перебувають за кордоном як біженці чи політеміг­ранти. Кожного року емігрує близько 1,5 млн. осіб та майже 1 млн. знаходять тимчасовий притулок в інших країнах.

Даний глобалізаційний фактор є одним з найбільш суперечливих у системі сучасного світового економічного розвитку. З одного боку, в наявності кількісне зростання еміграційних процесів та збільшення впливу зарубіжної робочої сили на економічне піднесення окремих країн і регіонів. Наприклад, на початку 80-х років з 13 млн. загального населення держав Перської затоки понад 4 млн. становили емігранти, а з 4,3 млн. осіб працездатного населення майже 2,5 млн. були інозем­цями. У 1985 р. чисельність мігрантів сягала тут вже 6 млн. В окремих країнах кількість іммігрантів перевищує корінне населення. У Кувейті їх налічувалося 60 % загальної кількості, а в Катарі та в Об’єднаних Арабських Еміратах — 75 %. В Люксембурзі некорінне населення ста­новить 89 %, а в Нідерландах — 25 %. З другого боку, події 90-х років, пов’язані з розпадом колишнього СРСР та Югославії, зі створенням єдиного європейського економічного і валютного союзу, призвели до запровадження жорсткого імміграційного законодавства, яке пригаль­мувало розвиток міграційних процесів у світі.

 

« Содержание


 ...  202  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я