Є два головних підходи щодо етапів розвитку економічної глобалізації. Згідно з першим вона розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів як в’ялоплинна глобалізація, коли економічні зв’язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись на окремих локальних ареалах і територіях. Від епохи великих географічних відкриттів до середини XIX ст. вона переходить у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої формується світовий ринок, розвивається міжнародний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина ХІХ-80-ті роки XX ст.) отримав назву структурної глобалізації, що пов’язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об’єктивний процес і важлива ознака пост- індустріальної цивілізації.
Другий підхід наголошує на характеристиці глобалізації, яка притаманна економічному розвиткові кінця XX ст., тобто пов’язує її генезис з останньою чвертю XX ст. На нинішньому етапі вона стає визначальним чинником як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів на рубежі другого і третього тисячоліть.
Розгортання процесу глобалізації відбувається суперечливо за характером впливу на національні економіки та на весь хід сучасного світового господарського розвитку. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з другого боку — глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми доходами. «Мільйони продовжують маргінальне існування у світовій економіці, мільйонам досвід глобалізації не створює жодних можливостей, стимулюючи сили руйнації і знищення», — зазначав Генеральний секретар ООН К. Аннан.
Таким чином, за незаперечних переваг глобалізації слід враховувати її неоднозначність, різноспрямованість впливу на різні групи країн та галузей сучасного виробництва. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг.
Сюди ж здійснюється переливання капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан (наприклад, вугільна промисловість). Іншим наслідком глобальних структурних змін стає процес деіндустріалізації, який розпочався ще в 70-х роках XX ст. внаслідок світової енергетичної кризи («голландська хвороба» деін- дустріалізації). В даний час позитивним проявом деіндустріалізації можна вважати розвиток сервісної економіки, ноосферизацію виробництва, виникнення космічних технологій, поступовий перехід до нео- економіки, постекономічних форм суспільства.
Негативний аспект деіндустріалізації полягає в загрозі повернення до застарілих, традиційних, архаїчних структур господарства в ряді країн, що розвиваються, та в перехідних економіках внаслідок їхньої неконкурентоспроможності та слабкості своєї ресурсної бази економічного розвитку. Головне завдання країн із так званими виникаючими ринками (Emerging market economies) полягає в мінімізації вразливості від зовнішніх шоків та від зміни позицій іноземних інвесторів, що здійснюють великі потоки так званих летючих капіталів. Найбільша загроза від глобалізації насувається на багато країн, що розвиваються, бо саме вони відчувають гостру нестачу людського капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей.
» следующая страница »
1 ... 193 194 195 196 197 198199 200 201 202 203 ... 215