Важливим при цьому є стиль керівництва, нова роль і місце працівників, їх поступове перетворення в співвласників, особливості їх характеру і реакції на управлінські рішення. Людський фактор стає визначальним в формуванні високого рівня ефективного управління.
Ми десятиріччями жили в безкризовому суспільстві і не дооцінили наслідки втрати контролю над економічною ситуацією. В результаті опинились в кризі без навиків “кризової поведінки” і напрацьованих захисних механізмів. Ослаблення контролю центру призвело до посилення дезінтеграції в загальному економічному просторі. Прийнявши курс на обособлення, його фактично не могли забезпечити, а відношення з найближчими господарськими партнерами були зіпсовані. Почалася інфляція, що перейшла в гіперінфляцію. Структура народного господарства гальмує розвиток ринкових відносин. Через перевантаження галузями військового виробництва і важкої промисловості (більше 3/4 всього об'єму виробництва) вона слабо сприймає ринкові регулятори.
Непослідовно, безсистемно і без достатнього урахування світового досвіду здійснюються програми приватизації. При цьому часто перевага віддається трудовим колективам. В японській же і, в цілому, в світовій практиці відмічається стабільна тенденція до вимивання акціонерів - фізичних осіб на користь осіб юридичних. П.Друкер відзначав (29): “бізнес, що знаходиться у власності робітників, приречений в кінці на вимирання... Власність робітників, в кінцевому результаті, знищує компанії, якими вони володіють, поскільки подібна система відношень власності завжди веде до перекосів в інвестиційній політиці, до недостатнього рівня інвестування науково-дослідних та експериментально-конструкторських робіт, створює додаткові труднощі при впровадженні більш продуктивного обладнання і скороченням чисельності зайнятих на виробництві... Власність виробників на засоби виробництва довела до колапсу промисловість в Югославії. А вже коли вона доповнюється і робітничою демократією, коли трудовим колективам надається право впливати на призначення керівників підприємств, то справа стає зовсім поганою”.
Умови діяльності підприємств в сучасний період значно ускладнилися. Більшість задач є принципово новими і часто не можуть бути вирішеними на базі раніше одержаного досвіду, кількість одноразово діючих факторів, потреб і вимог (страйки, екологія, інфляція) дуже ускладнюють роботу керівників підприємств. Збільшується вірогідність несподіванок, які не були передбачені довгостроковим плануванням, зростає відповідальність керівників, вага їх можливих помилок.
І раніше існував фактор невизначеності: не передбачені зміни планових завдань, зриви строків постачань були досить частими, відволікання робочої сили на сільгоспроботи тощо.
Однак звичайність подібних невизначеностей дозволяла пристосуватися до них, напрацювати стандартні прийоми та методи боротьби з ним: приховати резерви виробничих потужностей та трудових ресурсів, домагатися зниження планових показників, накопичити понаднормативні запаси сировини, мати "своїх людей" серед вищого керівництва тощо. Нарешті, вище всіх згаданих невизначеностей стояли всемогутні "інстанції", здатні телефонним дзвінком або розчерком пера перебороти будь-яку невизначеність (скоригувати план, підкинути капітальних вкладень, дотацій тощо). Інакше кажучи, в доринковий період управлінський механізм дозволяв, в основному, гасити вплив невизначеностей на рівні окремого підприємства. На сьогоднішній день такі механізми зникли або втратили свою ефективність, перестали відповідати новим видам невизначеностей.
Сьогодні необхідно створювати нову систему боротьби з неви- значеностями, формувати необхідні інститути, адекватні тому розмаїттю невизначеностей, з якими підприємства стикаються у повсякденній господарській діяльності.
» следующая страница »
1 ... 18 19 20 21 22 2324 25 26 27 28 ... 256