Більше 15 століть назад, військо Римської імперії втратило свою колишню ефективність тому, що стало занадто ієрархічним. Його начальника підбирали за номенклатурною ознакою з правлячої еліти на основі політичного фаворитизму, а не військового досвіду. Стиль керівництва повільно змінювався від принципу “Іди слідом за мною, роби як я”, до жорсткого контролю, при якому вояка, який приносив погану звістку, вбивали на місці. Дисципліна в такому війську трималась на страху перед можливим покаранням - покаранням за ризик, ініціативу, самостійність навіть в думках, не те що в діях. Таке військо було вже неспроможним протистояти військам варварів, менше обізнаних у військовій науці, але які поступово намагались оволодіти нею, сприйнятливим до знань, експерименту, нововведень. Дещо подібне має місце і з деякими підприємствами і фірмами. Наприклад, велика кількість американських компаній, не відчуваючи в 50-60-ті роки пресу ринкової конкуренції в зв'язку з відносним відставанням від них промислових фірм Японії і Західної Європи і по технічному рівню, і по організації виробництва, сформували у себе надзвичайно жорсткі системи управління, які виявили свою неспроможність тільки в 70-80-ті роки, коли конкуренція із-за кордону підсилилася (30). Але найбільш типовим прикладом бюрократичної централізації управління була радянська адміністративно-командна система, яка, до того ж, проіснувала більше семи десятків років.
3) Суспільство і держава розглядались як закриті системи. Вплив зовнішнього середовища практично ігнорувався. Це наочно ілюструється лінією 1 на рис.1, яка відповідає тому варіанту екстраполяції економічних тенденцій 50-х років у роки 80-і, який використав М.С.Хрущов. Такий метод управління спеціалісти називають “наївним методом”. Подібний різновид довгострокового адміністративного планування використовувався в СРСР багато років, і як показала практика, не дав відповідного ефекту. Цей метод управління базувався на можливості планового передбачення майбутнього періоду. Тобто при традиційному довгостроковому адміністративному плануванні завжди вважалось, що майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції тенденцій, що формуються в сьогоднішніх умовах. При цьому система планів будувалась зверху до низу, від держави до підприємства.
У світовій практиці довгострокове планування вже давно використовується як “корпоративне” планування, тобто на рівні корпорації.
В минулому, найбільш типовим результатом довгострокового планування в радянській економічній практиці (наприклад, при розробці п'ятирічного плану) була постановка занадто оптимістичних і тому, нереальних цілей, які разюче відрізнялися від дійсних результатів. Це стосувалось і десяти- і двадцятирічних планів-прогнозів. Головна особливість використання на Заході системи стратегічного планування полягає у відсутності припущення, що майбутнє повинно бути обов’язково кращим, ніж минуле. Тому таке планування базується на аналізі перспектив, головним завданням якого є виявлення тих тенденцій або надзвичайних ситуацій, які можуть значно змінити тенденцію, що створюється, тобто здійснюється моделювання передумов майбутнього розвитку. Таким чином, поскільки діє велика кількість факторів, що перешкоджають досягненню цілей, їх досягнення не завжди здійснюється шляхом екстраполяційно- еволюційного розвитку. Тому й шлях досягнення цілі не є прямолінійним.
Відмінність процедури традиційного радянського довгострокового планування від корпоративного стратегічного менеджменту полягає в наступному. При довгостроковому плануванні, на наших підприємствах мета повинна була втілюватись в програми, щорічні і короткострокові плани, тобто втілюватись в життя шляхом оперативного планування діяльності підприємства. А при стратегічному плануванні, основою стає стратегічний аналіз, який дозволяє постійно пов'язувати перспективи та цілі, змінювати стратегію. Використання концепції стратегічного менеджменту в вітчизняній практиці управління дозволило б перебороти недоліки довгострокового адміністративного планування і побудувати систему управління, орієнтовану на майбутнє, на довгострокову перспективу, на динамічний розвиток і підвищення ефективності господарського механізму. Прийняття ідеї стратегічного менеджменту пов'язано з частковим відходом керівників від управлінського раціоналізму, від переконання, що успіх підприємства визначається, перш за все, раціональною внутрішньою організацією виробництва продукції, зменшенням витрат за рахунок виявлення внутрішньовиробничих резервів, підвищенням продуктивності і скороченням збитків усіх видів ресурсів. Тут повинна враховуватись взаємодія великої кількості різнонаправлених факторів зовнішнього середовища. У цьому випадку нова сучасна філософія управління базується на переконанні, що підприємство - це не замкнена, ізольована система. Ставка повинна робитися на те, чи зуміє підприємство своєчасно передбачити розвиток зовнішніх для нього процесів та явищ, виявити майбутні погрози та переваги, нові ділові можливості і своєчасно адаптуватися до нових умов функціонування.
» следующая страница »
1 ... 17 18 19 20 21 2223 24 25 26 27 ... 256