Дебіторська заборгованість, як правило, представлена у вигляді кредиту, що надається по відкритому рахунку. Щоб захистити себе від ризику несплати по рахунках, постачальник може вимагати оформлення комерційного кредиту шляхом виписки простого або переказного векселя або виставлення покупцем акредитива.
Процес управління дебіторською заборгованістю має наступні складові:
1) фінансовий аналіз діяльності організації-постачальника;
2) розробка кредитної політики організації;
3) прийняття рішення про надання кредиту, страхування дебіторської заборгованості;
4) зміна кредитної політики організації;
5) контроль за відвантаженням продукції, випискою рахунків та його відправкою покупцю; складання картотеки дебіторів;
6) контроль за фінансовим станом дебіторів;
7) прийняття рішення про можливість використання факторингу, форфейтингу або проведення операції обліку векселів;
8) при непогашенні боргу або його частини встановлення оперативного зв’язку з дебітором на предмет визнання ним боргу;
9) звернення до господарського суду із позовом про стягнення простроченої заборгованості;
10) порушення справи про банкрутство;
11) компенсація збитків з фонду безнадійних боргів.
Найважливішим етапом в управлінні дебіторською заборгованістю є фінансовий аналіз постачальника і покупця. Аналіз фінансового стану позичальника виступає складовою частиною аналізу кредитного ризику при формуванні рішення про надання комерційного кредиту. Методика оцінки фінансового стану передбачає поєднання об’єктивних даних, сформованих на основі бухгалтерської звітності, та суб’єктивних даних, що визначаються на підставі інформації, якою володіє підприємство про контрагента.
Ця методика дає можливість постійно здійснювати експрес-аналіз фінансового стану позичальника, своєчасно виявляти негативні тенденції в його виробничо-фінансовій діяльності та вносити корективи до агентських відносин. На підставі аналізу формується комп’ютерна база даних про покупця, що дає можливість розглядати динаміку його виробничо-фінансової діяльності.
Управління грошовими активами. Основною метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.
Політика управління грошовими активами передбачає:
1. Визначення мінімально необхідної потреби в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності.
2. Диференціація мінімально необхідної потреби в грошових активах в розрізі основних видів поточних господарських операцій.
3. Виявлення діапазону коливань залишку грошових активів.
4. Коригування потоку платежів з метою зменшення максимальної та середньої потреби в грошових активах.
5. Забезпечення прискорення обороту грошових активів.
6. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових засобів.
7. Мінімізація втрат грошових активів, які використовуються.
Отже, вирішення поставлених завдань по ефективному управлінню формуванням та використанням активів дає змогу забезпечити фінансову стійкість, платоспроможність та ліквідність підприємства у довгостроковому періоді, а також в цілому підтримувати постійно високу ефективність господарювання.
12.5. Структура управління фінансами підприємств
Підприємство обирає зручну для нього форму організації фінансової роботи, виходячи з конкретних умов господарювання, структури управління, наявності територіальне відокремлених підрозділів (філій, представництв).
Організаційний механізм господарювання — це сукупність правил, організаційно-правових нормативів і стандартів, що визначають та регулюють структуру фінансового управління.
» следующая страница »
1 ... 260 261 262 263 264 265266 267 268 269 270 ... 445