Менеджмент

—цей вид структури управління орієнтує на досягнення кінцевих результатів діяльності підприємства (виробництво конкретних видів про­дукції, задоволення потреб визначеного споживача, насичення товарами конкретного регіонального ринку);

—    зменшення складності управління, з яким зіштовхуються керівни­ки вищої ланки;

—    відокремлення оперативного управління від стратегічного, у ре­зультаті чого вище керівництво підприємства концентрується на страте­гічному плануванні й управлінні;

—    перенесення відповідальності за прибуток на рівень дивізіонів, де­централізацію прийняття оперативних управлінських рішень, що допо­магає наблизити керівництво до проблем ринку;

—    поліпшення комунікацій;

—    розвиток широти мислення, гнучкості сприйняття і заповзятли­вості керівників відділень (дивізіонів).

У   той же час варто підкреслити недоліки розглянутого типу організац­ійних структур:

—дивізійні структури управління призвели до зростання ієрархічності, тобто вертикалі управління. Вони зажадали формування проміжних рівнів менеджменту для координації роботи відділень, групи тощо;

—    протиставлення цілей відділень загальним цілям розвитку підпри­ємства, розбіжність інтересів «верхів» і «низів» у багаторівневій ієрархії;

—    можливість виникнення міжвідділкових конфліктів, зокрема, у ви­падку дефіциту ключових ресурсів, що розподіляються централізовано;

—    невисока координація діяльності відділень (дивізіонів), штабні служби роз’єднані, горизонтальні зв’язки ослаблені:

—    неефективне використання ресурсів, неможливість їх використо­вувати повною мірою в зв’язку з закріпленням ресурсів за конкретним підрозділом;

—    збільшення витрат на утримання управлінського апарату внаслідок дублювання тих самих функцій у підрозділах і відповідного збільшення чисельності персоналу;

—    утруднення здійснення контролю від верху до низу;

—    багаторівнева ієрархія у рамках самих відділень (дивізіонів), дія в них усіх недоліків лінійно-функціональних структур;

—    можливе обмеження професійного розвитку фахівців підрозділів, оскільки їхні колективи не настільки великі, як у випадку застосування лінійно-функціональних структур на рівні компаній.

Слід зазначити, що найбільш ефективно дивізійні структури управ­ління використовувати за таких умов:

—    якщо підприємство великих розмірів і розширює виробничо-гос­подарські операції;

—    якщо підприємство має широку номенклатуру продукції, що ви­пускається;

—    коли підприємство із сильно диверсифікованим виробництвом;

—    коли виробництво продукції на підприємстві слабко піддане коли­ванням ринкової кон’юнктури і мало залежить від технологічних ново­введень;

—    при інтенсивному проникненні компаній на закордонні ринки, тоб­то якщо підприємства здійснюють свою діяльність у широких міжнарод­них масштабах, одночасно на кількох ринках у країнах з різними соц­іально-економічними системами і законодавством.

Адаптивні структури управління

До різновидів структур адаптивного типу можна віднести проектні, матричні, програмно-цільові, проблемно-цільові, структури, засновані на груповому підході (командні, проблемно-групові, бригадні), мережеві організаційні структури.

Розглянемо переваги і недоліки найпоширеніших із них.

Проектні структури

Основними перевагами такого виду структур управління є:

•    інтеграція різних видів діяльності підприємства з метою одержан­ня високоякісних результатів з визначеного проекту;

•   комплексний підхід до реалізації проекту, вирішення проблеми;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 68 69 70 71 72 7374 75 76 77 78  ... 245