Комунікації в менеджменті

Реалізація норм і правил етикету в спілкуванні — це ввічливість, так­товність, коректність, доброзичливість, чуйність, скромність, простота та ін.

Правила ділового етикету визначають порядок поведінки працівників при виконанні ними професійних обов’язків. Серед них виділяють групу норм, які регламентують характер відносин “керівник — підлеглий”. До їх числа входять форми привітання, правила ведення ділової розмови, пра­вила прийому відвідувачів, етикетні норми службового спілкування з пра­цівниками в типових виробничих ситуаціях.

Звичайно, наслідування етикету керівника — це лише форма прояву уваги до підлеглого, проява поваги до його гідності. Однак реалізація норм і правил етикету допоможе ефективніше організувати процес управління колективом в нових умовах господарювання, позитивно вплинути на ви­ховання підлеглих.

Службовий етикет — це напрям службового спілкування. В його ос­нові лежить розуміння службової місії і, насамперед, розуміння важливості питання, яке обговорюється.

Службове спілкування на будь-якому рівні повинно бути проникнуте усвідомленням і переконанням, що питання, яке обговорюється, в одна­ковій мірі важливе як для комунікатора, так і для реципієнта.

В процесі комунікації повинна бути створена правильна настанова. На­станова свідомості — це ставлення людини до оточуючого її світу, людей, своїх колег. Для формування правильної настанови вимагається подолати стереотипи стійкої, повсякденної, розхожої думки, упереджених уявлень, неправильні відносини та оцінки. Стереотип перешкоджає комунікації подвійним чином: зміст інформації може бути викривлений відправником під дією стереотипу, а також одержання інформації може бути деформова­но стереотипом мислення одержувача інформації. Найпростіше правило етикету службового спілкування — відійти від стереотипів мислення.

Важливим імперативом етикету службового спілкування буде «прави­ло об’єктивності», яке говорить про те, що не слід шукати підтвердження правильності своїх слів і не відвертати всього того, що їм суперечить.

Неправильні відносини між відправником і одержувачем інформації можуть мати своєю причиною особисті антипатії. В службових відноси­нах, слід відразу прийняти настанову, що вище справи та ділового співро­бітництва заради справи нічого бути не може.

Важливим правилом службового спілкування повинна бути увага до фактів. Саме вони повинні визначити правильні настанови свідомості й встановити відповідність вказаних вище понять.

В основі етикету службового спілкування лежить звичайний мовний і поведінковий етикет, а також прагматичні норми ділової комунікації, імперативи управління та самоуправління.

Етика наказу й прохання — важливі поняття службового етикету. Ви­користання того чи іншого ступеня категоричності цілком визначається ситуацією. Наказова форма, жорсткий стиль вимог виправдані лише в де­яких ситуаціях. Наказ — синонім адміністрування. Критерії доречності наказу такі: наказ недоречний скрізь і всюди, де можна обійтись прохан­ням. Чим твердіше відданий наказ, тим більше він позбавляє підлеглого можливості проявити ініціативу. Одночасно він нав’язує лише один варі­ант виконання. У цьому випадку вимагати відповідальності за результат було б просто аморально.

Тим більше недопустима форма наказу, яка супроводжується погро­зою покарання. Рівень ефективності відразу ж значно знижується і у вико­навця виникає почуття протесту та опору.

Прохання теж не завжди буває виправдане, якщо мова йде про вико­нання елементарних службових обов’язків. Просити про це, як про послу­гу, цілком безглуздо.

Найбільш індиферентна форма, яка пасує до більшості службових си­туацій спілкування, — доручення. Відповідно, доручення трансформуєть­ся в прохання, якщо його зміст виходить за межі звичайних службових обов’язків.

 

« Содержание


 ...  58  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я