Предметом макроекономічного дослідження посткейнсіанці також вважають проблеми ціноутворення за недосконалої конкуренції (впливу на процес ціноутворення монополій, у тому числі олігополій), а також державу та сильні профспілки, що означає дослідження проблем ціноутворення за сучасного регульованого ринку, передусім ринку робочої сили і товарів. Основою таких змін вони вважають панування договірної або контрактної економіки, оскільки купівля- продаж робочої сили здійснюється у формі - колективних договорів на коротко- та середньотермінові періоди, а витрати на робочу силу є основним елементом витрат виробництва. Це зумовлює незначну гнучкість ринку робочої сили, є, на думку теоретиків посткейнсіанства, головною причиною інфляції. За цих умов стимулювання виробництва за рахунок зростання державних витрат і дефіцитів державного бюджету більше не вважається основним інструментом регулювання ефективного попиту. Такі дефіцити позитивно впливають на реальне зростання виробництва лише за економічної кризи (наявності вільних виробничих потужностей і трудових ресурсів).
Для одночасного розв'язання проблем безробіття та інфляції необхідним є досягнення національної згоди завдяки політиці доходів, головна роль у якій належить державі, зокрема в регулюванні заробітної плати, що суперечить найважливішим ідеям неокласичної школи.
Посткейнсіанство значною мірою збігається з неокейнсіанством, однак є ширшим за нього, оскільки охоплює й окремі ідеї ортодоксального кейнсіанства.
- Причини виникнення неокейнсіанства - відсутність у кейнсіанській теорії розробок щодо регулювання економіки в усіх фазах циклу (Кейнс обгрунтував здебільшого антикризову економічну політику), тривалого економічного зростання та економічної динаміки (теорії Кейнса властивий статичний підхід).
Неокейнсіанство - сучасний модифікований варіант кейнсіанства, що значно більшою мірою відповідає реаліям розвитку економічної системи у період після Другої світової війни. Найвідоміші його представники - економісти Р. Харрод, Е. Хансен, Е. Домар, А. Лейонхувуд (США), Дж. Робінсон (Великобританія) та інші.
Неокейнсіанство - досконаліша модель кейнсіанськоїтеорії, в якій макр о економічний аналіз найважливіших показників здійснюється з урахуванням науково-технічного прогресу, використанні позитивних аспектів монетаристськоїконцепції, органічному взаємозв'язку процесу виробництва і розподілу.
Методологічна основа - передусім положення про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівновагу економічної системи, макроекономічний підхід до аналізу проблем відтворення (що передбачає функціональний аналіз таких показників, як валовий національний продукт, національний доход, сукупний попит та ін.) в умовах прогресу. З цією метою Р. Харрод обґрунтовує поняття " коефіцієнт капіталу", змістом якого є відношення всієї величини використовуваного капіталу до національного доходу за відповідний проміжок часу. Отже, йдеться про такий важливий показник ефективності розвитку національної економіки, як капіталомісткість одиниці національного доходу.
Водночас першою посткейнсіанською моделлю економічного зростання була значно спрощена модель, побудована Р. Харродом та Є. Домаром. В ній зростання національного доходу розглядається як функція накопичення капіталу, внаслідок чого наслідується однобічний висновок Дж. Кейнса про нагромадження капіталу як вирішальний фактор руху економіки. При цьому в моделі цих посткейнсіанців має місце абстрагування від таких факторів, як зростання чисельності зайнятих, покращення організації виробництва та ін. Крім того в названій моделі капіталоємність ставиться в залежність лише від технічних умов виробництва, що означає їх орієнтацію на догматичне тлумачення ролі науково-технічного прогресу.
» следующая страница »
1 ... 62 63 64 65 66 6768 69 70 71 72 ... 279