Таким чином, висунуто парадоксальне положення: за відсутності витрат з укладання угод структура виробництва залишається тією ж незалежно від того, хто яким ресурсом володіє. Теорема доводилася Р. Коузом на багатьох прикладах, частково умовних, частково взятих із реального життя. Сам вираз "теорема Коуза", як і перше її формулювання, були введені в оборот відомим економістом Дж. Стіглером, хоча він і опирався на вище згадану статтю Р. Коуза.
Не дивлячись на те, що інституційні ідеї набули великої популярності, все ж не зменшується кількість науковців, які ведуть жваву дискусію
, бажаючи випробувати зазначену теорему на міцність. Найчастіше піддається критиці положення про те, що у світі нульових трансакційних витрат розміщення ресурсів є оптимальним і це веде до максимуму багатства та цінності виробництва. Як пише російський економіст
О.Красильніков, справа в тому, що висновки Р.Коуза побудовані на жорсткій, навіть антагоністичній взаємодії економічних суб'єктів
. Взагалі неоінституційна теорія, вважає він, побудована на крайніх проявах людської психології. При цьому згадує визначення опортуністичної поведінки О.Уільямсона, який вважав, що будь-який суб'єкт прагне досягнути своїх корисливих цілей шляхом підступності. Не випадково, багато представників неоінституційного напряму в минулому служили в органах правопорядку. Неоінституційна економічна теорія рябіє прикладами судових розглядів, тих чи інших рішень, що ґрунтуються на прецедентному праві: врожай травиться худобою, вибудований будинок нівечить вид з вікна, іскри від паровоза палять посіви, труби димлять, тощо.
Водночас основна маса людей, переконує російський вчений, більше схильні до співробітництва, синергії, аніж до конфронтації. Значна кількість господарських угод все ж виконується і Р. Коуз сам говорить про це. Тисячі голів худоби щоденно травлять посіви і фермери не перешкоджають цьому, частково по доброті душевній, частково по причині звичайних лінощів. Природно, ні про яку оптимізацію ресурсів не
може бути й мови навіть при нульових трансакційних витратах (затратах на подання позову і ведення справи в суді). У кращому випадку, підкреслює опонент, жодних змін у розміщенні ресурсів не відбувається. Більше того, у довгостроковому періоді трансакційні витрати взаємодіючих економічних агентів вирівнюються, і це не призводить до якихось суттєвих змін (оптимізації) в розміщенні ресурсів.
Але як тут не погодитися з професором МГУ А. Шастітко, який заперечує О. Красильнікову, зокрема в тому, що довгостроковий період ніколи не наступає, він завжди попереду. Економісти використовують поняття "довгостроковий період", щоб показати тенденцію зміни поточної економічної ситуації. Будь-який поточний період є закінчення попереднього довгострокового періоду. І якщо б у довгостроковому періоді вирівнювалися трансакційні витрати, то в даний час все би вирівнялося.
Все ж, не дивлячись на подібні критичні випади, теорема Коуза вважається одним із найбільш яскравих досягнень економічної думки повоєнного періоду. Висновки з приводу трансакційних витрат роблять зручнішим аналіз реальних умов. Дослідження некомерційних організацій, державних закладів і підприємств з допомогою такого підходу показали, наскільки широким є коло питань, до яких можна плідно застосувати теорему Коуза.
Формулювання Нобелівського лауреата ось уже протягом майже 60 років доказало свою практичність і дало поштовх інтенсивній перевірці контрактних відносин, що характеризують фірму. Нормативні висновки економіки права почали проникати у судову та законодавчу практику багатьох країн. Праця Р.Коуза над проблемою фірми стала основою для швидкого розширення наукових досліджень у цій галузі мікроекономіки і, зокрема, пояснення моделі фінансових посередників.
» следующая страница »
1 ... 216 217 218 219 220 221222 223 224 225 226 ... 279