Економічна теорія

Мета сталого (стійкого) розвитку — перехід до гос­подарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціаль­ної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введення природовідтворю- ючої складової як внутрішнього параметра функціонуван­ня економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать в його основі, з метою транс­формації стихійної ринкової форми господарювання в соціа­лізовану та екологізовану.

Концепція сталого (стійкого) розвитку передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономіч­них процесах природної складової та приведення у від­повідність впливу людини на природу із здатністю остан­ньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спро­можність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобаль­ному масштабі, наближає світове співтовариство до критич­ної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здат­ність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.

Екологічна криза знаходить свій вияв у безпрецедент­ному за масштабами й темпами нарощуванні природотранс- формаційних процесів, різкому зростанні негативного ант- ропотехногенного впливу на довкілля:

—  кількісному та якісному виснаженні природних ре­сурсів, зменшенні площі лісів, запасів прісної води, забруд­ненні океанів, розширенні зони пустель, скороченні орних земель тощо;

— інтенсифікації природних катаклізмів, стихійних лих, катастроф;

—  глобальній зміні клімату, забрудненні атмосферного повітря промисловими викидами, появі кислотних дощів, "озонових дір", виникненні парникового ефекту;

—   зростанні генетичних загроз популяції у результаті збільшення кількості радіоактивних відходів, формування збудників нових хвороб;

— незворотних втратах у генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин тощо.

Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічного розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної ката­строфи. Екологічні чинники спричиняють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах. Ідеться на­самперед про екологічний неоколоніалізм та екологічний протекціонізм.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвинутих країн, їхні спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових при­родних багатств при консервації власних природних ре­сурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний протекціонізм — політика держави, спря­мована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколиш­ньому середовищу й становлять загрозу здоров'ю населення.

Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання екологічної кризи передбачає радикальну пе­ребудову взаємовідносин суспільства з навколишнім сере­довищем, екологізацію економічного розвитку і відбір пріо­ритетних напрямів природоохоронної діяльності.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

—  відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен пе­ревищувати їх природне відтворення;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 212 213 214 215 216 217218 219 220 221 222  ... 246