Розвитку ідей соціально-економічних, функціонально- технологічних та організаційно-управлінських присвячено Енцикліку Його Святості Папи Іоанна Павла II «Laborem exercens» («Про людську працю»), видану за кордоном у 1981 р., яка є доленосною щодо вдосконалення і розвитку християнської концепції життєдіяльності, нового підходу до вищої форми активності людини [3].
Роботу було видано і перевидано у багатьох країнах світу. їй присвячено дослідження вчених різних наукових напрямів. У ній видатний вчений і громадський діяч, доктор наук, професор Кароль Войтила звертається до всіх людей доброї волі зі своєю активною життєвою позицією, яка має у наші дні мобілізуюче значення як для самих віруючих, так і невіруючих, які означились дефіцитом духовності, моралі, працелюбства, культури поведінки, борючись за краще майбутнє, за активну життєдіяльну позицію.
У зв'язку з цим варто звернутися до концепції християнської моралі, ідеї індивідуальної моралі та індивідуальної християнської етики. «Під християнською етикою, - зазначає Кароль Войтила, - ми розуміємо ті етичні істини, які були відкриті нам Богом, а за допомогою церкви вони надані нам як принципи моральної поведінки. Вони містяться в Одкровенні, тобто у Священному писанні, а також у Традиціях. Будучи боговідвертими і надприродними, ці істини становлять предмет віри» [37].
Енцикліка «ЬаЬогеш ехегееп8» розвиває тематику духовного виміру людської праці. її автор ставить собі запитання: що ми віднайдемо напередодні нових економічних і технологічних змін, які з причини їх наслідків можна віднести до першої технічної революції з початку промислової ери. У цьому контексті тематика праці виступає як незмінно актуальна. Документ визначає принципові аспекти праці, обумовлює сучасні умови праці у світлі християнського розуміння цінності людської праці.
У духовності праці, згідно з Енциклікою, існує шість принципових аспектів.
Перший: праця є «обов’язком», тому що людина «повинна працювати» як з огляду на наказ Творця, так і на свою власну людяність, утримання і розвиток якої вимагає праця.
Другий: через працю «людина створює саму себе і у такий спосіб у більшою мірою стає людиною». Як образ Божий людська особа має через активність затвердити свою цінність. Тому що Бог залишив перелік істин до виконання, перш за все - людині, тому праця має позитивний і творчий характер. У цій праці перше місце не займає рід виконуваної роботи, але вагомим виступає факт, що хто виконує якусь працю, навіть найпростішу, є особистістю.
Третій: «праця є благочестям (участю) у справі Творця». Ідея, що на початку людської праці стоїть таємниця створіння, пролягає через всю Енцикліку. У праці людина пізнає Бога, який забажав існування світів і підтримує їх існування. Як образ Бога людина може і повинна бути над природою і космосом. У своїй праці професор Кароль Войтила не заперечує технічний прогрес. Він навіть називає його союзником праці людини. Але застерігає від небезпеки технічного розвитку, який у певних випадках із союзника може перетворитися на супротивника людини.
Четвертий: праця повинна сприяти людям і служити взаємну службу. Людина, стверджує автор, має працювати з огляду на ближнього, на свою родину, і на суспільство, до якого належить. У незвичний спосіб зазначається пріоритет родини, яка є першою внутрішньою школою праці для кожної людини.
П’ятий: «У поті чола свого будеш змушений здобувати належне». Проте це не означає, що над працею тяжіє якесь прокляття. Автор Енцикліки поєднує «піт і труд», які у звичайних умовах людськості є неодмінно пов'язаними з працею.
Шостий: праця повинна примушувати діяти внутрішній світ, в якому людина щоразу стає саме тією, ким вона має бути з волі Бога.
Автор не вдавався у своїй Енцикліці до визначення духовності праці. У центр умов праці наших часів він ставить християнські знаряддя сенсу праці.
» следующая страница »
1 ... 22 23 24 25 26 2728 29 30 31 32 ... 171