1.3.2. Три категорії цінності праці
Існують три категорії цінності праці: людина, родина, суспільство. «Через свою працю людина ангажується не лише для самого себе, а й також і для інших і з іншими: кожен співпрацює, беручи участь у праці і добрі для іншого. Людина працює для задоволення потреб своєї родини й спільноти, до якої належить, народу і, врешті решт, цілого людства» [12]. Дані вказівки стосуються місця праці в житті людини.
Необхідно взяти до уваги уявлення про функції праці в родинному житті. Його Святість підкреслював: «Хочеться віддати шану праці людини, тій праці, через яку людина піклується про життєві потреби своїх близьких, перед усім - своєї родини» [18]. У родині людина народжується на світ, у родині вона завжди оточена любов’ю, в родині навчається праці, аби сплатити борг вдячності своїм близьким через уміння створювати умови для її продовження. <існує тісний особливий зв’язок між працею людини і тим основним середовищем людської любові, ім’я якому - родина (...). Людина працює для того, щоб утримувати себе і свою родину (...), з-серед різних вимірів, які застосовуються для праці людини, потрібно на перший план висунути вимір родини (...). Праця не може розбивати родину, а мусить її єднати - допомагати в її єднанні і сполученні» [18]. Такий самий хід мислення, перенесений у ширше коло - людську родину - дав змогу Папі стверджувати: «. людська праця за своєю природою повинна єднати, а не ділити, народи» [12]. Праця є вірним, надійним, певним - дуже вагомим - добром людини, і має вести її до добра. Цього не осягнути без інших людей, чи всупереч іншим. Праця виступає колективним заангажуванням на користь інших. Солідарність людей праці служить примноженню доробку цілої людської родини. Праця робить одних людей солідарними з усіма іншими людьми - тут, в Україні, і в цілому світі. Вона робить всіх творцями людської родини. Це пов’язується з певною диспозиційністю щодо інших людей.
Дещо по-іншому йдеться у разі практичного виконання наказу «любити». Так не слід робити окрім як у щоденній праці: «... праця відкриває людину для використання, робить її щедрою, заангажованою для добра іншим, єдиним словом відкриває її для любові» [12]. Таким чином, праця є шляхом до солідарності. Не є той шлях ані простим, ані легким.
Is християнського вчення, що знаходить своє підтвердження у житті, відомо, що «автострада веде до пекла». Це означає, що брак вимог, які висуваються до себе, брак праці над собою і для інших веде вже тут, на землі, не лише до пекла. Важка дорога праці товаришує з гарно виконаною працею та міжлюдською приязню. Папа, правда, пережив це, власне, завдяки важкій праці робітника. «Мушу вам зізнатися, що до найкращих досвідів мого життя буде завжди належати досвід солідарності і дружби, якого дізнався, коли працював робітником з іншими робітниками (...). І та дружба, ті ознаки солідарності, які були надані власне мені, коли я був робітником, запали мені в душу і залишилися в ній до сьогодні як найцінніший скарб» [12]. Завдяки тому можна авторитарно сказати: «... у праці людина виражається як суб’єкт, здатний до любові, який береться до уваги з боку основних людських цінностей, готовий до солідарності в самому людстві з кожною людиною.» [18]. Людина існує і працює спільно з іншими. Велика праця є Працею для людини. Якщо хтось не відчуває, що його праця приносить користь іншим, то він починає сумніватись у власній цінності. Праця не може бути «велінням держави», тому що її деградація веде до деградації самого її суб’єкта, тобто людини праці. Відтак: «Суспільною ціллю життя особистості є утримання, зміцнення і покращення суспільного середовища, в рамках якого могли б вивільнитися незадіяні сили всіляких обивателів» [34]. Необхідними для цього є постійні зусилля відповідно до можливостей і місця у суспільстві. Співпраця породжує спільне буття громадян. Співіснування - це співпраця, для цього постає і розвивається разом із нею міжлюдська солідарність, братерство і дружба. Так відбувається, без погляду на рід виконуваних занять. Таким чином для спеціалізованих професій, які з’явилися (і поглиблюються), варто відзначити, що з точки зору антропології, етики і теології праці не існує поділу фізичної чи розумової праці на чисту і брудну. Кожна праця набуває гідності, коли її суб’єктом стає людина. Кожна праця набуває цінності, коли служить особистому розвиткові людини. Кожна праця має також релігійний характер, коли всі люди через Творця стають для неї бажаною. Ісус Христос висвітив людську працю через свою працю: «Тому що у своїх найглибших вимірах сутність праці залишається тією самою у всіх куточках земної кулі, у всіх країнах і на всіх континентах: серед чоловіків і жінок, які належать до різних рас і народів, які розмовляють різними мовами і які представляють різні культури» [16]. Проявом цього є образ самого Ісуса Христа, який з’явився на світ у родині тесляра і протягом багатьох років допомагав у виконанні цієї тяжкої професії. «Своєю працею теслі в Назареті, а також в інші способи, освітив Він цілу людську працю і в такий спосіб зв’язав себе з робітниками особливо солідарністю, запевнюючи їхню участь у бравій праці просування людськості, зміни суспільства і проведення світу до восхвалення Отця в небі» [15].
» следующая страница »
1 ... 10 11 12 13 14 1516 17 18 19 20 ... 171