У соціально-економічних, функціонально-технологічних та організаційно-управлінських аспектах праці закладені мотиви життєдіяльності людини. У цьому контексті слід враховувати, що не лише капітал, а й кваліфікована робоча сила відіграє роль стратегічно важливого чинника.
Потрібно приділити значну увагу трьом принциповим тематикам, які порушують умови праці у світлі християнського сенсу праці.
Перша проблема - безпосереднього працедавця.
Вона виникає, коли працівник укладає контракт про працю з конкретним працедавцем. На обох контактуючих впливає певна кількість передумов, на які ні працівник, ні працедавець не мають безпосереднього впливу, але які чітко окреслюють зміст трудових відносин. Здебільшого під передумовами розуміють політику держави в галузі праці. Ці передумови якнайкраще окреслюють зміст сенсу праці.
Друга проблема - місця праці.
Праця у системі суспільних відносин має увійти у так звану систему «цілісного планування». її суцільне функціонування має покласти край безробіттю і поза межами окремо взятих держав, тобто у всьому світі. Таким чином може бути вирішена проблема зайнятості та міжнародного поділу праці.
Третя проблема - капіталу й праці.
Дана проблема стосується трактування капіталізмом людини щодо сукупності матеріальних уречевлень її праці у продукції. Тобто «первинний капіталізм» ставить на один рівень людину і матеріальні предмети її праці. Це суперечить гідності людини. Проблема порушує питання первинності людини перед «знаряддям-капіталом».
Теорія марксистського колективізму, яка протягом тривалого часу була домінуючою у СРСР і країнах - членах Варшавського договору, не визначала первинність людини перед «знаряддям-капіталом». Людина в цьому сенсі ставала знаряддям централізованої економіки. Наприклад, у випадку, коли ринок товарів і послуг, необхідних для підтримання життєдіяльності людини, повністю контролюється державою, під загрозою опиняється недоторканність людини і належна йому свобода. Гідність людини, у цьому разі, порушується.
«Людина, яка працює, є не тільки виробником продукції, а є основою, яка в усьому процесі виробництва має першість перед капіталом»
.
Зі зрозумілим висвітленням значення праці для кожної людини необхідно звернути увагу на її суспільнотворчий характер.
Оскільки соціалізованість людської природи інтегрально пов'язується з будь-якою виконуваною працею: «.щоразу виразніше бачимо, як праця однієї людини природно переплітається з працею інших людей. Сьогодні більше ніж колись «працювати» - означає працювати з іншими і працювати для інших, означає робити щось для когось» [12].
Заклик, щоб люди робили землю собі покірною, нам зустрічається неодноразово й постійно. А відтак не треба робити щось самому, коли працюєш разом із кимось. «Проблема праці (...) має одну характеристичну рису, яка в той же час є і вимогою, і програмою; ця риса - її солідарність (...). Солідарність різними шляхами вписана у природу людської праці. Це дух універсалізму, який спирається в основному на рівність народів і рівність людей (...). Це є також дух гуманізму, що намагається розвивати всілякі потенційні здібності людини, як матеріальні, так і духовні. То є, врешті-решт, дух спільноти» [16].
Праця відкриває людей для інших. Будучи загальнодієвою причиною для виникнення спільності, з метою реалізації добрих справ вона єднає з собою осіб, які існують поряд із нею. Іоанн Павло ІІ назвав три аспекти суспільнотворчої функції праці: «беручи участь у справі Творця, праця у службі любові до людини солідарна також співпраці з іншими - взаємно проникаючими і доповнюючими її. Лише інтегральне поєднання тих ознак праці в теорії і практиці дасть змогу побудувати справжню спільноту осіб, «communic personarum» із Богом і людьми, а через це зробити можливим розквіт суб’єктивності людської особи через працю» [35].
» следующая страница »
1 ... 9 10 11 12 13 1415 16 17 18 19 ... 171