Бюджетна система України

•        надання суспільних послуг у сфері житлово-комунального, соціально- культурного та побутового обслуговування, охорони здоров’я та освіти на гарантованому державою рівні на підставі соціальних норм і нормативів, які є базою для розрахунку видатків та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів. Водночас в Україні існують «єдині нормативи видатків» та «фінансові нормативи бюджетної забезпеченості», які фактично не є нормативами для забезпечення потреб на рівні державних стандартів, оскільки визначаються окремо для кожної галузі, виходячи з загальних ресурсів зведеного бюджету та першочерговості соціальних видатків. Цих ресурсів недостатньо для 110

фінансування надання на належному рівні суспільних послуг, а також компенсації зовнішніх ефектів та «міжмуніципальних ефектів «переливу», виникнення яких обумовлено нееквівалентністю між витратами і корисністю для регіонів: виробника суспільних благ і споживача «зовнішніх» ефектів;

•        макроекономічні цілі, для досягнення яких зусиль лише центрального уряду не вистачає. Але оскільки їх досягнення є завданням центральної влади, то фінансування цих видатків на місцевому рівні повинно здійснюватись за рахунок централізованих коштів шляхом надання міжбюджетних трансфертів. Таким чином, фінансова система сучасної держави об’єктивно зумовлює виникнення різних видів дисбалансів і необхідність здійснення політики фінансового вирівнювання, обов’язковість здійснення якої зафіксовано у Європейській хартії місцевого самоврядування - захист більш слабких у фінансовому відношенні органів місцевого самоврядування передбачає запровадження процедур бюджетного вирівнювання з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вони повинні нести.

При розгляді системи фінансового вирівнювання розрізняють форми, методи та інструменти (рис. 5.6) [20].

На практиці різні інструменти вирівнювання використовуються одночасно, утворюючи певну систему фінансового вирівнювання, що діє в межах існуючої моделі міжбюджетних відносин. У фінансових системах різних країн віддається перевага тим чи іншим методам та інструментам вирівнювання, причому їх конкретний вибір обумовлюється у першу чергу формою державного устрою країни.

Закріплення податків передбачає надходження загальнодержавних податків, які стягуються по всій країні за єдиними ставками і механізмами, до місцевих бюджетів. Цей інструмент переважно використовується для усунення вертикальних фіскальних дисбалансів. При цьому має бути забезпечено співпадіння територій оподаткування та здійснення видатків за рахунок надходжень від цього податку (доцільніше за все використовувати ресурсні податки). Перевагами інструменту закріплених податків є стабільність, мож­ливість прогнозування надходжень, мінімальні адміністративні витрати. До недоліків відноситься можливість виникнення нових фіскальних дисбалансів через нерівномірність розподілу бази оподаткування по країні та недостатня гнучкість.

Рис. 5.6. Система фінансового вирівнювання

Використання регулюючих податків передбачає їх розподіл між цент­ральним та місцевими бюджетами. Як і закріплені, вони надходять до місцевих бюджетів; але не є стабільними, а встановлюються щорічно, виходячи з поточних потреб і пріоритетів. Цей інструмент використовується одночасно для вертикального і горизонтального вирівнювання. До його переваг відносяться гнучкість і висока зацікавленість органів місцевого самоврядування щодо стягнення цих податків. Недоліком є складність і непрозорість встановлення відсотків відрахувань для окремих місцевих бюджетів.

Таким чином, метод переадресованих податків не повністю відповідає ці­лям вирівнювання фінансових можливостей місцевих бюджетів. Більш дієвим у цьому відношенні є інший - бюджетні трансферти (кошти, які безплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 55 56 57 58 59 6061 62 63 64 65  ... 256