Досвід міжбюджетних відносин у Канаді свідчить про доцільність використання трансфертної політики з урахуванням специфіки ситуації: в умовах економічних труднощів можлива більша централізація коштів.
У Великобританії завданням місцевих органів влади є ефективне використання коштів, обсяг яких встановлено центральним урядом. Після введення подушного податку використовуються нові інструменти обмеження місцевих витрат: при їх збільшенні на 1 % надходження подушного податку повинні збільшуватися на 4 %. Оскільки цей податок сплачують всі в однаковому розмірі, незалежно від рівня доходів, то його збільшення викликає невдоволення виборців, що стримує місцеві органи від надмірного збільшення витратної частини бюджету.
Міжбюджетні відносини у Швейцарії визначаються як набір фінансових інструментів та програм фінансового вирівнювання між Конфедерацією та кантонами - територіальними одиницями цієї країни (вертикальне вирівнювання) та між самими кантонами (горизонтальне вирівнювання). Федеральний закон щодо системи фінансового вирівнювання був прийнятий у 116
1959 р. Із самого початку його норми були спрямовані на зменшення нерівностей у наявних фінансових ресурсах і потребах у фінансуванні витрат між кантонами. Надання федеральних трансфертів здійснювалося залежно від показника фінансових можливостей кантону, який базувався на п’яти критеріях: кантональний дохід на душу населення, величина податкового навантаження на території кантону, податкові надходження кантонів і комун на душу населення, співвідношення між гірською та рівнинною місцевостями і щільність населення кантону на кв. км. Такий метод відображав особливості кожної територіальної одиниці, але майже не був пов’язаний з величиною реальних витрат. Незважаючи на значну підтримку Конфедерації, кантони з найнижчим рівнем показника фінансових можливостей не змогли забезпечити належного рівня життя та безпеки своїх мешканців і профінансувати у достатньому обсязі поточні витрати. Кантони з високим рівнем цього показника продовжували відраховувати до федерального бюджету фіксовану частину власних доходів, що збільшувало величину їх фінансових ресурсів на душу населення та давало можливість користуватися додатковою вигодою. Отже, головним недоліком колишньої системи фінансового вирівнювання у Швейцарії була невідповідність між доходами (власними та трансфертними) і реальними видатками.
В Швейцарії був розроблений проект нової системи фінансового вирівнювання, основними елементами якої стали: чіткий розподіл повноважень щодо здійснення видатків між Конфедерацією та кантонами і розширення міжкантонального співробітництва. Надання федеральних трансфертів залежить від показника потенційних доходів кантону «ресурсного індексу», розрахунок якого враховує величину потенційних доходів від п’яти місцевих податків. З огляду на відхилення ресурсного індексу від певної середньої величини і відбувається субсидіювання: на 20 % - за рахунок сусідніх кантонів, на 80 % - за рахунок Конфедерації. Така методика більш пов’язана з реальними видатками кантонів, ніж методика розрахунку попереднього індексу. Тепер за рахунок власних доходів або за рахунок федеральних трансфертів і горизонтального вирівнювання кантони можуть ефективніше та в достатньому обсязі фінансувати витрати.
Аналіз досвіду зарубіжних країн у сфері міжбюджетних відносин свідчить, що головним принципом їх організації цих відносин повинен стати принцип субсидіарності, тобто наближення до безпосереднього споживача суспільних послуг, які надає держава. Додержання цього принципу було визначальним моментом при передачі певних повноважень на певний рівень бюджетної системи в більшості країн Європи. Позитивним є те, що цей принцип визначається Бюджетним кодексом України (додаток А), але необхідно ще створити законодавчу базу, яка б ефективно реалізувала його на практиці.
» следующая страница »
1 ... 58 59 60 61 62 6364 65 66 67 68 ... 256