Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про банкрутство. Але щоб таких випадків було менше, НБУ прийняв 29 вересня 1997 р. Положення «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків» (затверджено Постановою правління НБУ № 323) [52], а 27 березня
1998 р. за № 112 була прийнята Постанова «Про затвердження нової редакції Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків» [53], відповідно до якої був встановлений порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків, тобто він формується для покриття можливих збитків, що виникають внаслідок його кредитної діяльності лише на покриття безнадійної кредитної заборгованості.
Розмір зазначеного вище резерву визначається відповідно до загальної суми всіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням його коефіцієнтів, а сам резерв поділяється на загальний та спеціальний, де перший нараховується на стандартні кредити, а другий — на нестандартні (кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні). З метою нарахування резерву комерційний банк провадить класифікацію виданих позик та оцінку кредитних ризиків з урахуванням, перш за все, таких критеріїв, як оцінка фінансового становища позичальника та його спроможності щодо погашення кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за користування кредитом.
Критерії оцінки фінансового становища позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення № 323, відповідних рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового становища позичальника, а також практики, що склалася в процесі діяльності банка. У такому разі, проблема оцінки фінансового стану позичальника має комплексний характер, включаючи в себе не тільки юридичний, а також економічний, фінансовий, психологічний та інші аспекти.
Для оцінки фінансового становища позичальника — юридичної особи
— комерційний банк має врахувати такі чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, як: обсяг реалізації продукції, товарів та послуг; динаміку прибутків та збитків; загальну рентабельність діяльності підприємства; ліквідність активів, які є на балансі підприємства (тобто можливість їх швидкого обертування та реалізації); склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості; собівартість і конкурент- носпроможність продукції. Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру: ефективність управління позичальника; ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі; наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо; погашення кредитної заборгованості позичальником в минулому; професіоналізм керівництва.
За оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи — мають бути також враховані: соціально-економічна «стабільність» клієнта, тобто наявність у нього власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан; наявність ліквідного майна для застави; вік та здоров’я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв’язки та авторитет клієнта у діловому світі тощо.
Комерційний банк (банківська установа) зобов’язаний за станом на перше число кварталу розглядати кредитний портфель для оцінки кредитних ризиків. У разі недостатності коштів для формування резерву комерційного банку або порушення порядку його створення і використання, до банку застосовуються санкції відповідно до ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
» следующая страница »
1 ... 118 119 120 121 122 123124 125 126 127 128 ... 381