Істотними ознаками феодальної власності є:
— належність землі феодалам;
— користування й володіння кріпаками землями, що належали феодалам, як умова виконання на користь феодалів різних повинностей;
— земельна й особиста (кріпацька) залежність селян від феодалів;
— економічна реалізація феодальної власності на землю на основі позаекономічного примусу феодалами закріпачених селян до праці; присвоєння феодалами додаткової праці і додаткового продукту, створеного закріпаченими селянами.
Структура феодальної власності характеризується тим, що земля феодальної вотчини (маєтку) поділялася на панську й селянську. Господарювання селян на «своєму» наділі було умовою розвитку господарства феодала і мало на меті забезпечувати не селянина засобами для життя, а феодала — робочими руками, тобто прикріплення селян до землі було засобом їх експлуатації. При Цьому кріпаки були не тільки користувачами невеликих ділянок землі біля їхніх дворів, а й співвласниками общинної землі. Це зумовлювалося тим, що основу феодальної вотчини становила, як Правило, селянська община, але не вільна, а залежна, кріпосна. Селянські наділи в ній були своєрідною натуральною заробітною Платою закріпачених селян.
Феодальна власність економічно реалізовувалася через різні форми феодальної земельної ренти, яка своїм змістом мала присвоєння феодалами через відносини земельної та особистої залежності селян створеного ними додаткового продукту у формі відро- бітної ренти (панщини), натуральної ренти (ренти продуктами) і грошової ренти. Кожна з цих форм земельної ренти відображала відповідний етап у розвитку феодальної власності.
• Капіталістична власність. Історично третій вид класової, експлуататорської за своїм характером приватної власності, яка принципово відрізняється від рабовласницької і феодальної.
Основою капіталістичної власності є відношення «наймана праця — капітал», яке передбачає та втілює у собі:
— існування в суспільстві найманих працівників — людей, які є власниками своєї здатності до праці (робочої сили), але позбавлені засобів виробництва і відповідно засобів для життя, що обумовлює необхідність найму до роботодавців (капіталістів);
— існування в суспільстві капіталістів — людей, які є власниками засобів виробництва та грошей і здійснюють виробництво благ на основі найманої праці;
— економічний примус до праці найманих робітників, формою якого є продаж ними капіталістам своєї робочої сили як особливого товару, в чому полягає товарний, тобто економічний, спосіб поєднання особистого та речового факторів виробництва;
— присвоєння найманими працівниками через заробітну плату вартості своєї робочої сили, а капіталістами через прибуток — додаткової вартості, які є відповідно вартісними формами необхідного і додаткового продукту, створюваного необхідною і додатковою працею найманих працівників.
На відміну від юридичного змісту капіталістичної власності (належності капіталістам умов виробництва, а найманим працівникам їх робочої сили) її економічний зміст у межах відношення «наймана праця — капітал» зводиться до присвоєння капіталістом додаткової вартості, яка є різницею між вартістю, яку створює найманий працівник, і вартістю його робочої сили. Тому капіталістична власність обумовлює неможливість присвоєння найманими працівниками всієї вартості продукту своєї праці. У цьому й полягає експлуатація найманих працівників.
» следующая страница »
1 ... 60 61 62 63 64 6566 67 68 69 70 ... 452