Вид власності — якісно особливий спосіб економічної реалізації об'єктів власності, який визначається якісно особливим способом поєднання особистісного та речового факторів виробництва в межах певного типу власності.
Розвиток відносин власності свідчить, що економічна реалізація об'єктів власності може здійснюватися трьома способами: через свою працю, через чужу працю, через свою і чужу працю (змішаний спосіб). Перший спосіб базується на суспільному поєднанні речового та особистісного факторів виробництва, основу якого утворює належність засобів виробництва безпосередньому виробникові. Основу другого і третього способів утворює розрив між виробником та засобами виробництва: за таких умов власність на засоби виробництва може реалізуватися через позаекономічний (примусовий) або економічний спосіб поєднання факторів виробництва.
Усі три способи економічної реалізації власності на засоби виробництва виявляються у двох «чистих» видах власності — трудовій та нетрудовій власності, — а також у «змішаному» виді власності, в якому синтезуються сутнісні властивості трудової і нетрудової власності.
Форма власності — якісно особлива внутрішня організація відносин економічної реалізації об'єктів конкретного типу і виду власності.
Наприклад, економічна реалізація приватної власності може набувати таких форм, які базуються на використанні лише своєї, лише чужої, а також своєї і чужої праці. Саме на рівні форми власності як способу організації економічної реалізації власності на засоби виробництва відбувається синтезування сутнісних властивостей «чистих» типів і видів власності, відтак утворюються «змішані» форми власності. Цей синтез є однією з функцій форми власності.
Отже, тип, вид і форма власності органічно пов'язані між собою. Цей зв'язок виявляється у неможливості існування певного типу власності без його певного виду і форми, як не може існувати певна форма власності без її певного виду і типу. Аналогічно вид власності втілює в собі сутнісні властивості певного типу, має певну організацію (форму) відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності. Наприклад, одноосібна власність господарства простого товаровиробника є формою трудового виду приватного типу власності, а власність колективних підприємств є формою трудового виду спільного типу власності.
Класифікація типів, видів і форм власності. Людству відомі два протилежні за своїм змістом типи власності на засоби виробництва: спільний та приватний, інтегрування сутнісних властивостей яких породжує спільно-приватну власність як «змішаний» тип власності. У межах кожного з них існує ряд історично особливих видів і форм власності.
Спільний тип власності. До цього типу власності на засоби виробництва відносять первіснообщинну власність як історично вихідний вид спільного типу власності, з якого починають свою історію всі народи світу.
Первіснообщинна власність. Нерозвинуті продуктивні сили первісної епохи зумовлювали необхідність спільної участі людей у виробництві засобів свого життя, органічний зв'язок кожного індивіда з общиною, неможливість його життя поза нею. В межах первісної общини земля з її рослинним, тваринним світом належить общині. Тому в ній кожний індивід є суб'єктом привласнення, тобто володіння, розпоряджання й використання землі як основного засобу виробництва, а також суб'єктом присвоєння продуктів праці общини.
Спільна власність на землю, економічною основою якої є спільна праця, обумовлює трудовий характер відносин привлас- нення-присвоєння між членами первісної общини. Найсуттєвіша її ознака полягає в єдності власності й праці, яка є засобом при- власнення-присвоєння умов і результатів виробництва. При цьому споживання результатів виробництва регулюється зрівню- вальним принципом. На ранніх етапах первісної спільної власності праця ще не поділялася на необхідну й додаткову, відповідно й продукт — на необхідний і додатковий: уся праця і весь продукт
» следующая страница »
1 ... 58 59 60 61 62 6364 65 66 67 68 ... 452