В Указі Президента України «Про корпоратизацію підприємств» (1993) корпоратизація визначається як «перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш ніж 75 відсотків статутного фонду яких знаходиться в державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань... у відкриті акціонерні товариства». В Україні у формі корпорати- зації здійснюють роздержавлення великих і середніх підприємств. Закріплюючи режим комерційного розрахунку — самоокупності, самофінансування і самоврядування, корпоратизація є чинником фінансового оздоровлення підприємств, підвищення їх економічної ефективності. За корпоратизації підприємство перебуває на проміжному, перехідному етапі від роздержавлення до приватизації.
Приватизація. Вона є процесом трансформації державної форми суспільної власності в різні види і форми приватної власності: одноосібну, групову (партнерську, кооперативну, акціонер' ну), змішану і т. д., тобто процесом переходу не тільки володіння, розпоряджання і використання, а й належності умов і результатів виробництва від суспільства (держави) до окремих індивідів і груп осіб.
Отже, загальним для процесів роздержавлення і приватизації є насамперед зміна форми господарювання, а саме вихід підприємств із системи державного управління і відповідно звільнення держави від функцій управління господарською діяльністю підприємств. Відмінність між процесами роздержавлення і приватизації в тому, що в ході роздержавлення суб'єкт власності засобів виробництва, майна не змінюється: ним залишається суспільство, тоді як за приватизації відбувається зміна самого суб'єкта власності: ним стає не держава, а окремі особи і групи людей. )
Загалом в Україні за період приватизації, зокрема на початок 2002 р., державну форму власності змінили 22 520 об'єктів, комунальну форму власності — 57 648 об'єктів. Якщо до періоду приватизації частка державної власності в економіці України становила 92 %, то у 2000 р. частка підприємств недержавного сектору становила вже 75,7 % за обсягом виробництва і 85,3 % за кількістю підприємств. У структурі недержавного сектору АТ становлять 57,1 % за кількістю підприємств і 79,7 % за обсягом виробництва.
Проте етап укорінення в Україні акціонерного капіталу, механізм і форми його функціонування все ще не є потужними. Про це, зокрема, свідчить те, що з інструментів первинного РЦП недостатньо розвинутими є система андеррайтингу, інститути незалежних реєстраторів і депозитаріїв; на угоди з похідними ЦП (опціонами, ф'ючерсами) припадає незначна частина обігу всіх цінних паперів; фондова біржа виконує не властиву своїй природі функцію — первинного розміщення ЦП; більшість емітентів в Україні використовують емісію ЦП для формального перетворення державних підприємств на акціонерні, що призводить до обігу на фондовому ринку великої кількості неліквідних ЦП.
Крім того, у процесі перетворення державних підприємств на АТ на основі використання населенням приватизаційних сертифікатів в Україні сформувалася велика кількість власників акцій (за різними оцінками 17—25 млн). Однак основна їх частина є формальними акціонерами — вони не беруть участі в управлінні капіталом АТ. Передавши реальні права власності фінансовим посередникам, такі «інвестори» в кращому випадку стали вкладниками, що одержують мізерні дивіденди.
Водночас відбувається концентрація дрібних пакетів акцій у руках великих інвесторів: у 2001 р. у реєстрах акціонерів нараховувалося до 20 млн власників (з 30 млн, які взяли участь у приватизації). Контрольні пакети акцій більшості підприємств України належать не їхнім працівникам-акціонерам, а зовнішнім акціонерам (юридичним особам). Отже, залишилась нерозв'язаною проблема подолання відчуження працівників від власності на засоби виробництва в процесі акціонування.
» следующая страница »
1 ... 217 218 219 220 221 222223 224 225 226 227 ... 452