Майно, що залишилося, яке передбачається передати муніципалітетам, становлять об’єкти, що не приносять суттєвого прибутку. Згідно із ст. 4 закону «Про передачу майна у власність муніципалітетів» цими об’єктами є житлово-комунальні, соціальні об’єкти, об’єкти культури, об’єкти, що перебувають у загальному користуванні населення, та інше майно. Законодавство передбачає й певні обмеження в передачі цих об’єктів муніципалітетам. Так, згідно із ст. 4 згаданого закону державне майно передається у власність муніципалітетів після створення в них можливостей використання цієї власності й на основі відповідного звернення муніципалітетів.
Невизначений характер поняття «можливість використання» і встановлення порядку передачі тільки на основі звернення муніципалітету створили ненормальну ситуацію. Крім того, відсутність у законодавстві положення про точні строки передачі власності муніципалітетам і віднесення цього питання до повноважень відповідного органу виконавчої влади призвело до невизначеності в цьому питанні. В результаті, незважаючи на те, що минуло досить часу від дня формування муніципалітетів, зазначене майно все ще не передане в їхню власність.
Відповідно до закону «Про земельну реформу» 33% загальних земель є землями муніципалітетів. Згідно з цим законом землі, за винятком земель, що залишаються в державній власності й переданих у приватну власність, у межах відповідної адміністративної території передаються у власність муніципалітетів. Більш конкретно - до земель, переданих у власність муніципалітетів, відносять землі, що перебувають у загальному користуванні, у користуванні фізичних і юридичних осіб, землі резервного фонду.
Згідно з указом Президента Азербайджанської Республіки про застосування закону «Про території й землі муніципалітетів» відповідні органи виконавчої влади повинні були визначити землі, що підлягають передачі муніципалітетам, і передати їх останнім. Хоча більшість муніципалітетів одержали виділені їм землі, у великих містах це питання ще не знайшло свого вирішення.
Затримується передача земель у таких містах, як Баку, Гянджа, Сумгаїт, Мінгечаур та ін. Причина полягає в тім, що через високі доходи від використання земель на зазначених територіях органи виконавчої влади не хочуть розставатися з ними. Землі ж, віддані муніципалітетам, у більшості випадків є непристосовани- ми й спірними. Суть спірної ситуації полягає в тому, що більшу частину земель, призначених для муніципалітетів, глави виконавчої влади на місцях давно віддали незаконно в довгострокову оренду. Такий характер ситуації ставить муніципалітети в безвихідне становище. Відсутність самостійності у судової влади в країні і її залежність від виконавчої влади не забезпечує справедливого вирішення виникаючих суперечок і конфліктів.
Інші джерела доходів, зазначені в законодавстві, також носять формальний характер, тому що у муніципалітетів немає ні майна, яке можна приватизувати або здати в оренду, ні підприємств, що працюють з прибутком, ні стабільних джерел податків. Досить відзначити той факт, що 48 муніципалітетів столиці усе ще не в змозі контролювати доходи від реклами. Через важке матеріальне становище населення в більшості випадків ухиляється від сплати податків, передбачених законодавством.
Видаткова частина місцевих бюджетів. Протягом минулих років визначення видаткових нормативів місцевих бюджетів перебувало у віданні вищих органів державного управління
- міністерства фінансів та інших міністерств. Витрати місцевих бюджетів у пострадянський період передбачалися для дуже обмеженого числа напрямів. Найбільша частина місцевих витрат в основному розподілялася між двома напрямами - освітою (до 65%) й охороною здоров’я (до 16%). На культуру виділялося 3,6%, соціальне забезпечення - 1,3%, комунальні послуги - 7,5%, а на економічний розвиток - лише 0,4%. Якщо така схема стане постійною, то муніципалітетам на вдасться вирішувати інші проблеми, що стоять перед ними - програми соціально-економічного розвитку, екології, соціального захисту тощо.
» следующая страница »
1 ... 75 76 77 78 79 8081 82 83 84 85 ... 224