2/3
простих акцій жорстко встановлюється на таких рівнях як 10 центів, 1 долара чи навіть “без номіналу”.
На відміну від простих акцій, номінальна вартість привілейованих акцій може мати велике значення.
Отже, в США діє так звана англо-американська модель корпоративного управління [90]. Ключовими учасниками якої є: керуючі, директори та акціонери, інвестори, які вкладають свої кошти і володіють підприємством, передають контроль менеджерам і сплачують їм як своїм агентам за ведення справ. Для англо-американської моделі притаманна переважна більшість інституціональних інвесторів порівняно з індивідуальними. У США до компетенції ради директорів відносять нагляд за процедурами обрання й переобрання членів ради, оцінка фінансової діяльності корпорації та розподіл її фондів, перевірка виконання корпорацією її соціальних завдань, забезпечення відповідності діяльності корпорації чинному законодавству. У США ринок цінних паперів регулює Комісія з цінних паперів та фондових бірж. У Великій Британії законодавчі рамки корпоративного управління запроваджуються парламентом і можуть регулюватися правилами такої організації, як Колегія з цінних паперів та інвестицій, що наглядає за фондовим ринком.
Японія. Японська модель корпоративного управління входить до основних, її ключові учасники представлені керуючими, банками, кейрецу та урядом. Ключовий банк, який є власником акцій корпорації, надає своїм корпоративним клієнтам кредити і послуги з випуску облігацій, акцій і консалтингові послуги. Кейрецу являє собою мережу афілійованих компаній, що характеризується загальним позиковим акціонерним капіталом, торгівлею товарами та послугами, а також неформальними діловими контактами. Річні звіти і матеріали, пов’язані з проведенням загальних зборів, аналогічно з англо- американською моделлю доступні всім акціонерам. Річні збори за японською схемою - це чисто формальний захід, і корпорації вживають активні дії для того, щоб акціонери не висловлювали свою незгоду.
За японською моделлю основними акціонерами є банки, причому помітна тенденція до збільшення кількості інституціональних акціонерів. Рада директорів майже повністю складається з виконавчих директорів, керівників важливих відділів компаній і правління. Якщо прибуток корпорації падає протягом тривалого періоду, ключовий банк і члени кейрецу можуть зняти директорів і призначити своїх кандидатів [105].
Основними законодавчими актами, які регулюють ринок цінних паперів, є закони про державні облігації (1906 р.), про цінні папери та фондові біржі (1948 р.), про дилерську діяльність з іноземними цінними паперами (1971 р.).
Закон про цінні папери та фондові біржі визначає перелік цінних паперів, встановлює режим державної реєстрації відкритих випусків цінних паперів, забороняє банкам здійснювати брокерсько-дилерську діяльність з цінними паперами, закріплює обов’язок емітента, цінні папери якого зареєстровані Бюро по цінним паперам Міністерства фінансів Японії, надавати періодичні і річні звіти про результати господарської діяльності.
Законодавча база фондового ринку Японії в певній мірі схожа на американську. Проте єдина промислова політика все ж таки залишається важливим фактором японського законодавства. З іншого боку діє незалежне регулювання ринку державними агентствами. До того ж після першої хвилі іноземних інвестицій в Японії були введені нові закони, що вимагають більш повного розкриття інформації емітентами.
Німеччина. Законодавчими актами Німеччини, які регулюють ринок цінних паперів є закони “Про біржі” (1896 р.), “Про акції”, “Про допуск до біржової торгівлі” (1986 р.), “Про інвестиційні товариства” (1969 р.), “Про проспекти при продажі цінних паперів” (1990 р.) і ряд інших.
Ключовими учасниками німецької моделі корпоративного управління є банки і корпоративні акціонери. Банк виступає як акціонер і кредитор, емітент цінних паперів і боргових зобов’язань, депозитарій і агент, що голосує на річних загальних зборах. Дрібні акціонери купують акції, головним чином, через банк. Акціонер дає банку доручення, за якими останній має право голосувати впродовж 15 місяців. Якщо акціонер не дає спеціальних доручень щодо голосування, тоді банк має право голосувати так, як він вважає за потрібне. Для даної моделі притаманне двопалатне правління - спостережна рада і виконавча рада. Спостережна рада призначає і розпускає виконавчу раду, затверджує рішення вищого керівництва і дає поради виконавчій раді. Остання, в свою чергу, складається виключно із працівників корпорації і відповідає за повсякденне управління компанією.
» следующая страница »
1 ... 157 158 159 160 161 162163 164 165 166 167 ... 433