3. Співпереживайте разом з людиною, а щоб вам повірили, - це співпереживання повинно бути «написане» на обличчі. Для цього поставте себе на місце того, хто розповідає, уявіть собі на мить, що його проблеми - ваші.
4. Проявіть зацікавленість до чужої проблеми - і щоб ця зацікавленість не була формальною даниною ввічливості. Адже ті, хто розповідають, ревниві, як закохані. Помітивши вашу формальну зацікавленість, вони відчують себе ображеними: «Я відкриваю йому те, про що не сказав би нікому, а він киває головою і зазирає у вікно». Доказом неформальної зацікавленості є розуміння суті чужої проблеми. А прикладом розуміння є наведення подібного факту зі свого життя чи своєї діяльності.
5. «Підігруйте» тому, хто розповідає, тобто підтримуйте розмову в тому емоційному ключі, який він вибрав. Адже рішення проблеми чи ставлення до чогось або когось він уже «вибрав» сам. Йому тільки потрібно (це може бути підсвідомо) «обіграти» цю ідею, віддзеркалити на комусь - отримати незацікавлену (об’єктивну) підтримку та оцінку зі сторони.
6. Пробуйте обережно підказувати розповідаючому варіанти вирішення проблеми, якщо він категорично відкидає якийсь варіант, - «не ставайте в позу». Замкніться та очікуйте. Не виключено, що в цьому вашому варіанті є моменти, які висвітлюють того, хто розповідає, не з кращого боку. Адже він, як правило, розповідає «зі своєї дзвіниці», тобто зацікавлено і, можливо, деякі суттєві факти замовчує.
7. Легка конструктивна критика з вашого боку не завадить розмові, а навпаки - доведе, що ви людина об’єктивна. Ця критика має не руйнувати концепцію того, хто розповідає, а навіть майстерно «цементувати» її.
8. Менше говоріть, а більше слухайте. Адже той, хто прийшов поділитися з вами своїми проблемами, зацікавлений розділити їх
з вами (підсвідомо), тобто перекласти частину своєї ноші на вашу свідомість, а не навпаки - навантажити себе вашими проблемами. Напевно, ви помічали, як часом дві молодиці наввипередки одна одній щось розповідають, не вникаючи в те, що говорить співрозмовниця. На підсвідомому рівні це можна трактувати як своєрідну гонку - хто кому скоріше «навантажить» свої проблеми і якомога більше.
9. Співрозмовник повинен бути певним, що ви - «могила», що його інформація від вас не пошириться далі. Отже, не підведіть його. Але це в тому випадку, якщо вам розповідають щиро, без стратегічного задуму. Бо може бути і таке, що вам розповідають із певною метою - щоб ви цю інформацію мимоволі «донесли у вуха» тому, кому задумав ваш співрозмовник.
Наведену концепцію активного слухання в кожному конкретному випадку необхідно трансформувати в залежності від того, кого слухаєте, що слухаєте, де слухаєте, для чого слухаєте.
Важливо не тільки вміти слухати співрозмовника, але й вміти говорити, переконувати словом. А чи вміємо ми говорити? Рідко хто замислюється над цим запитанням, але як тільки виникає потреба виступити хоча б, наприклад, на нараді або зборах чи провести ділові переговори - виникають проблеми, хоча мову ми вивчали з першого класу школи. А мовлення вивчали? Так, - письмове, і в основному самостійно, при написанні творів, а усне - ні!
Культура усного мовлення, в тому числі бесіди, виступи, лекції, передбачає не абсолютне наслідування законів мови і письмового мовлення, а свідоме використання всіх мовних засобів для досягнення мети в конкретних умовах. Існує думка, що культура мовлення ґрунтується на правильній літературній мові. Це неправильно! Літературна мова вимагає дотримання правил граматики, що непритаманно живому слову. В граматиці в основному розглядається аналіз, а не синтез, потрібний для живого мовлення. Розвитку останнього допомагає оволодіння ораторським мистецтвом [11].
Ми звикли оратором вважати людину, що часто виступає з трибуни перед великими аудиторіями. Ораторське мистецтво - це вміння переконувати словом у будь-якій аудиторії. Людина вже давно зрозуміла об’єднуючу і мобілізуючу роль слова.
» следующая страница »
1 ... 157 158 159 160 161 162163 164 165 166 167 ... 310