Основи менеджменту

Так, для працівників, які поряд з виконанням основних обов’язків керують одним або кількома підлеглими, можна вста­новлювати найменування “старший” (старший інженер, старший механік та ін.). Як виняток, найменування “старший” може дістати той працівник, який не має в безпосередньому підпорядкуванні виконавців, але на нього покладаються функції керівництва само­стійною діяльністю роботи (за неподільності окремого структур­ного підрозділу). Для посад спеціалістів, для яких встановлюють­ся кваліфікаційні категорії, посадова назва “старший” не присво­юється. За цих умов функції керівництва підлеглими виконавцями покладаються на спеціаліста першої категорії.

Посадові обов’язки провідних спеціалістів встановлюються на основі характеристик їх відповідних посад. Крім того, на них по­кладаються функції керівника і відповідального виконавця робіт одного з напрямів діяльності підприємства чи його культурного підрозділу або обов’язки з координації і методичному керівництву групи виконавців, виходячи з раціонального поділу праці в конк­ретних організаційно-технічних умовах. Вимоги щодо необхідно­го стажу роботи підвищуються на два-три роки порівняно з передбаченими для спеціалістів першої кваліфікаційної категорії.

До службовців належать працівники, які займають адміністра­тивно-господарські посади, що не відносяться до інженерно- технічних посад, а також економісти, не зв’язані з виробничим плануванням, організацією і оплатою праці, фінансові, обліково- бухгалтерські юридичні працівники, діловоди; секретарі-товаро- знавці, приймальники, комірники та ін.

До складу персоналу апарату управління входять також пра­цівники постачання, збуту, молодший обслуговуючий персонал та ін. До молодшого обслуговуючого персоналу належать прибира­льниці, кур’єри, водії легкових автомобілів і службових автобусів тощо.

До номенклатури посад працівників, фонд оплати праці яких враховується у витратах на утримання апарату управління, не входять особи, зайняті технологічною підготовкою виробництва, конструкторськими і проектними роботами.

Нині в СІЛА та в переважній більшості інших англомовних країн виділяють три або чотири групи менеджерів (керівників) у залежності від того рівня, який вони займають, та ієрархії управ­ління: вищий - executives, високий - senior, або upper-middle managers, середній - middle managers і нижчий - entry level managers, або supervisors.

Перша група - це управлінська еліта, куди входять президен­ти, віце-президенти, голови рад директорів великих корпорацій.

На цьому рівні формуються цілі, політика і напрямки розвитку корпорації. В їх завдання входить організація стратегічного пла­нування, забезпечення стабільного розвитку, високих прибутків, розширення ринків збуту фірм, що входить у корпорацію.

Менеджери високого і середнього рівнів - це керівники відді­лень, філіалів і окремих служб центрального апарату управління, їх називають по-різному: керуючі, директори, голови, начальники та ін. Вони відповідають за розробку і реалізацію поточних планів, розробляють процедуру реалізації тих рішень, які приймаються вищим керівництвом. Вказані менеджери наділяються правами у використанні ресурсів, прийомі на роботу нових працівників, ку­півлі та продажу продукції, обладнання.

Менеджери нижчого рівня - це керівники, зайняті оператив­ним управлінням, - майстри, бригадири та ін. їх завданням є реа­лізація планів, прийнятих на середньому рівні, здійснення контро­лю за роботою робітників, усунення збоїв у роботі, простоїв тощо.

1.6.    Існуючі парадигми менеджменту

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на мене­джмент (її нерідко називають новою управлінською парадигмою) є наступні принципові положення.

Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл мене­джменту, що виражається в переконанні, що успіх організації визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптив- ності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища. Остання характеризується як сукупність змінних, котрі перебува­ють за межами підприємства і не є сферою безпосереднього впли­ву з боку його менеджменту. Це, насамперед, усі ті організації, а також люди, що зв'язані з даним підприємством у силу виконува­них ними цілей і завдань: постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, професійні союзи, торгові організації, сус­пільства споживачів, урядові органи та ін. Крім того, існує ніби другий ряд перемінних зовнішнього середовища - соціальні фактори й умови, що, не роблячи прямого впливу на оперативну діяльність організації, визначають стратегічно важливі рішення, прийняті її менеджментом. Найважливіша роль тут належить економічним, політичним, правовим, соціально-культурним, технологічним, екологічним, фізико-географічним факторам і змінним (рис. 1.4).

 

« Содержание


 ...  24  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я