Теорія організації вивчає процес систем освіти і їхні закономірності. Разом з цим теорія організації досліджує природу освітніх системних факторів.
Теорія систем вивчає сутність цілісності і системності, властивості цілого і його частин, тобто організацію деякого стійкого об’єкта, цілісність якого і є система.
Кібернетика вивчає проблеми формування і передачі керуючих впливів для досягнення заданого стану системи довільної природи, тобто досягнення визначеного рівня її організації.
Синергетика вивчає механізми взаємодії елементів системи в процесі її самоорганізації і саморозвитку.
Системність розглядається як організованість, а система - як організація. З іншого боку, в теорії організації поняття "організація" в одному із варіантів інтерпретується як "система".
Досліджуючи методи управління соціально-економічними системами з кібернетичних позицій, можна показати, що за визначеного розвитку цих методів зовнішні критерії стають частиною системи управління, у цьому випадку вихід системи замикається з входом, і система переходить у режим саморозвитку, а цілі вже перестають бути головними критеріями управління. Така система стає об'єктом дослідження синергетики.
Глибоке і продуктивне взаємопроникнення теорії систем, теорії організації, кібернетики і синергетики в міру їхнього розвитку проявляється все більше. Але ця обставина створює проблему ідентифікації зазначених наук. Аналіз цієї проблеми дозволяє зробити припущення про продуктивність ідеї створення єдиної організаційної науки.
У 50-і та 60-і роки безпрецедентна самореклама кібернетики, дискусії про пріоритетність кібернетики і теорії систем на якийсь час відвернули увагу широких кіл наукової громадськості від робіт видатного російського вченого Богданова A.A., що обґрунтував ще на початку 20-х років необхідність створення загальної організаційної науки (тектології). Ідеї Богданова A.A. здобувають зараз усе більше послідовників не тільки і не стільки тому, що необхідно віддати данину несправедливо забутим працям вченого, скільки тому, що нині в кібернетиці, теорії систем і в інших науках отримані грандіозні результати, що обумовлюють об’єктивні передумови для інтеграційних процесів, підтверджуючи геніальне передбачення Богданова A.A.
Інтеграційні процеси самі по собі є організаційними процесами, процесами упорядкування, систематизації знань, процесами саморозвитку науки. Вони відбивають на ідеальному рівні організаційний досвід живої і неживої природи.
Усе різноманіття підходів до дослідження організації як процесу можна подати у вигляді двох альтернатив (табл. 1.2).
Таблиця 1.2. Характеристика підходів до дослідження організації як процесу
|
Альтернатива 1 |
Альтернатива 2 |
|
• Вихідним станом будь-якої системи є безладдя, хаос |
• Реальним системам властива іманентна організація (споконвічно властива як даність). Немає нічого більш неприродного, ніж хаос |
|
• Організація (організованість) припускає створення порядку з хаосу |
• Організація (організованість) припускає створення умов для розвитку системи |
|
• Створений порядок необхідно підтримувати, витрачаючи на це ресурси, інакше знову наступить хаос |
• Необхідно орієнтуватися на саморозвиток системи |
На усвідомлюваному чи інтуїтивному рівні ці підходи визначають діяльність менеджера в конкретній діловій організації і його відношення до методологічних основ менеджменту.
Облік інтеграційних тенденцій дозволяє розглядати менеджмент не як суму відповідних розділів, що відстоюють своє право на самостійний статус, а як цілісну систему знань. Одним із реальних прикладних результатів такого підходу могло б бути вдосконалення освітніх стандартів, в яких є багато дублювання, повторів, різних протиріч.
» следующая страница »
1 ... 24 25 26 27 28 2930 31 32 33 34 ... 374