Поняття «централізація» і «децентралізація» зовсім не виключають одне одного. Вони виступають лише різними способами вирішення проблеми перекручування інформації під час переміщення її з рівня на рівень, способами вирішення цієї проблеми через різний ступінь розподілу прав і відповідальності по «вертикалі» управління.
Проблема вибору між централізацією і децентралізацією - це проблема вибору оптимальної конструкції організації. Тому децентралізація не може розглядатися поза зв’язком із централізацією. Вона існує лише стосовно централізації, і в цьому їхня діалектична єдність. Так, наприклад, передача повноважень у ході централізації нагору по рівнях управління одночасно означає і необхідність у силу визначеної обмеженості фізіологічних можливостей людини проведення децентралізації в управлінні рівнем, що одержав більше прав.
Централізація та децентралізація мають свої переваги та недоліки (табл. 7.2, 7.3.)
Таблиця 7.2. Переваги та недоліки централізації
|
Переваги |
Недоліки |
|
1. Рішення приймає особа, яка добре знає роботу всієї організації |
1. Рішення приймає особа, яка погано обізнана з конкретними обставинами |
|
2. Особи, які приймають рішення на вищих рівнях управління, мають, зазвичай, великий досвід |
2. Особи, які приймають рішення на вищих рівнях, рідко спілкуються 3 виконавцями |
|
3. Усуваються дублювання робіт, отже зменшуються витрати |
3. Довгі лінії комунікації викликають втрати часу |
|
4. Централізація управління забезпечує можливість зростання кваліфікації менеджерів |
4. Менеджери нижчого рівня управління практично усуваються від процедури прийняття рішень |
Ступінь централізації або децентралізації в організації або в її підрозділах може вимірюватися за допомогою таких змінних:
■ число рішень, прийнятих на кожному з рівнів управління;
■ важливість рішення для організації в цілому;
■ ступінь контролю за виконанням прийнятого рішення.
Таблиця 7.3. Переваги та недоліки децентралізації
|
Переваги |
Недоліки |
|
1. Рішення приймаються швидко |
1. Рішення можуть прийматися на основі неповної інформації |
|
2. Менеджери схильні до ініціативної поведінки |
2. Іноді ініціатива затьмарює розум менеджера |
|
3. Активність менеджерів середньої ланки під час прийняття рішень підвищується |
3. Звуження кола інтересів та масштабності мислення менеджерів середньої ланки |
|
4. Відсутність необхідності в розробці детальних планів |
4. Перешкода уніфікації правил та процедур |
Диференціація та інтеграція. Важливе місце в проектуванні організації займає проблема встановлення необхідних відносин між частинами або підрозділами організації. Професори Гарвардської школи бізнесу П.Лоуренс і Дж. Лорш на основі обстеження ряду підприємств дійшли висновку, що на відносини між підрозділами, поряд з іншими, впливають такі чинники, як ступінь відмінності між підрозділами (диференціація) і ступінь необхідного співробітництва підрозділів (інтеграція). Цей підхід до проектування організації, нерідко названий теорією диференціації та інтеграції, є частиною більш загальної теорії ситуаційного підходу до управління організацією. Диференціація означає розподіл в організації робіт між її частинами або підрозділами таким чином, щоб кожна з робіт одержала визначений ступінь завершеності в межах даного підрозділу.
Диференціація - це виділення частин в організації, кожна з яких пропонує щось у відповідь на попит, запропонований зовнішнім середовищем і, зокрема, його інститутами, що знаходяться в безпосередньому зіткненні з організацією.
» следующая страница »
1 ... 184 185 186 187 188 189190 191 192 193 194 ... 374