Як зазначав К. Ерроу, досліджуючи об’єкти ринкової інфраструктури, їх суспільна пропозиція, може бути оцінена через витрати на їх створення і функціонування [50, с. 67]. Ці витрати можуть бути визначені як витрати колективної дії. Отже, згідно закону попиту і пропозиції, на ринку протиставляються організації (структури), що є носіями трансакційних витрат і носіями витрат колективної дії. За умови, коли витрати на утримання структур колективної дії для кожного їх учасника будуть меншими, ніж трансакційні витрати цих же учасників у разі відсутності таких організацій, суб’єкти ринку зацікавлені у їх функціонуванні і можуть ініціювати їх створення (самоорганізація з метою зменшення рівня трансакційних витрат).
Розглянемо, якого роду організації колективної дії можуть виконувати функцію підтримки інноваційного розвитку. Як видно із наведеної вище схеми (див.
рис. 2.24), дрібний підприємець, прагнучи збільшити потенціал розвитку свого бізнесу, однією із прийнятних альтернатив може вважати залучення інновацій. Це передусім важливо для виробничих підприємств, яким для забезпечення конкурентоспроможності продукції необхідно закуповувати новітнє устаткування.
На жаль, реалізація інноваційних проектів малими бізнес-структурами в Україні не має шансів отримати фінансову підтримку з боку держави. Зазвичай така підтримка здійснюється за умов усебічної експертизи, яка може тривати досить довго і вимагати значних витрат, на що у малого бізнесу немає ні часу, ні зайвих коштів. До того ж, зважаючи на те, що залучення інновацій пов’язано зі значним ризиком, а ресурсна обмеженість малого бізнесу робить його особливо уразливим до ризик-факторів, небагато підприємців обирають для себе інноваційну модель розвитку.
Вихід із такої ситуації можливий за умов створення відповідних організацій колективної дії - бізнес-інкубаторів, регіональних інноваційних центрів, центрів трансферу технологій тощо. Однак вони розглядаються більшістю науковців та підприємців лише як структури, що передусім дають змогу отримати податкові пільги і за рахунок цього зменшувати загальні витрати учасників. Зокрема, такими пільгами в Україні були наділені технопарки, що давало змогу підприємствам- учасникам передусім економити на ПДВ при здійсненні імпортних операцій. Однак нечітко виписані умови надання пільг при здійсненні таких операцій призводили до значних зловживань, що спричинило у 2005 р. припинення діяльності закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, а пізніше - відновлення з внесенням до нього деяких поправок.
Незважаючи на очевидну корисність функціонування технопарків (зокрема, річний обсяг реалізації лише одного технопарку - Інституту електрозварювання досягав 2,2 млрд грн, з його допомогою було створено близько тисячі робочих місць; у Дніпропетровському технопарку “Веста” створені інтегровані системи енергозбереження, які ґрунтуються на 42 патентах, розроблених науковцями “Вести”), вони в Україні в основному створюються під масштабні проекти, оскільки наявні пільги роблять вигідним лише надрентабельний проект із величезним бюджетом. Як зазначають фахівці, для невеликих інноваційних проектів, які найчастіше розробляються малими підприємцями, участь у технопарку не даватиме суттєвих переваг, оскільки витрати на численні перевірки, пов’язані з необхідністю контролювати цільове використання пільг (від митниці до Мінфіну) перевищать зекономлені на цих пільгах кошти [28]. Тому очевидно, що в доповнення до технопарків необхідно створювати широку і розгалужену інноваційну інфраструктуру, яка б охоплювала бізнес-інкубатори, регіональні науково-технологічні центри, центри трансферу технологій тощо. Їх діяльність повинна не тільки забезпечувати кращі умови фінансування масштабних інноваційних проектів, а й сприяти активізації інноваційної діяльності широкого загалу дрібних підприємців, зокрема, через допомогу у обґрунтуванні рішень щодо придбання прав на використання створених іншими інноваційних продуктів (технологій, устаткування, ліцензій на випуск продукції, франшизи на ведення бізнесу тощо). Для цього має бути накопичена відповідна інформаційна база, централізоване використання якої дасть змогу користувачам зменшувати витрати на пошук і опрацювання необхідної для укладання угод інформації (трансакційні витрати).
» следующая страница »
1 ... 211 212 213 214 215 216217 218 219 220 221 ... 241