Одним з перших, є визначення багатонаціональної фірми сформулював у 1960 році Лієнталь. Воно не містить характеристики структурних і організаційних сторін ТНК, але визначає ТНК як фірму, діючу більш ніж в одній країні. Однак, з самого початку виникнення ТНК загальна згода з питання про кількість країн перебування ТНК, яка дозволила б кваліфікувати фірму як транснаціональну, відсутня. В цілому, для визначення ТНК досить наявності такого факту як діяльність фірми більш, ніж в одній країні.
Серед інших структурних компонентів, які допомагали б визначити фірму як транснаціональну виділяють проблему власності, її розподіл, проблему управління, кількість зайнятих, заробітну плату, склад вищого управлінського апарату тощо. Ці вимірювання здійснювалися як на абсолютній, так і відносній основі. Абсолютне вимірювання означає вимірювання фінансових і людських ресурсів у зовнішніх операціях. Відносне — те, що фірма повинна зв’язувати частину своєї діяльності із закордонними операціями. Але тут виникає безлічпитань. Наприклад, який процент діяльності за кордоном потрібно розглядати як значний? Також ставилося питання про рівень продажу за кордоном, при цьому звертається увага на складність розмежування експорту і продажу, здійснюваного зарубіжними філіями ТНК.
Таким чином, існуюче різноманіття характеристик ТНК, а також відсутність єдиних статистичних даних створюють певні методологічні труднощі у виробленні змістовної і загальноприйнятої категорії.
Пізніше був зроблений перехід від чисто економічних підходів у визначенні ТНКдоіншихкритеріїв. Наприклад, з позиції теорії міжнародних відносин. Оскільки іноземнене трактування міжнародних відносин часто носило біхевіористичний характер, була зроблена спроба дати біхевіористичну інтерпритацію ТНК. Бралася до уваги орієнтація ТНК на включеність у діяльність, що має всесвітньо-системний розмах, і поведінська орієнтація на діяльність всього світу, яку важко виразити кількісними показниками. Така біхевіористична інтерпри- тація ТНК зберігається досі.
На думку Х.Перлмуттера, засновника біхевористичноїтеорії, у великих корпораціях з великим обсягом міжнародних операцій, можна визначити три типи корпоративної орієнтації: етноцентризм, поліцентризм та геоцентризм. Причому, конкретний вид орієнтації залежить від відношення вищих керуючих до характеру діяльності корпорації, її політики, стратегії, розвитку та філософії бізнесу.
Х.Перлмуттер вважає, що для корпорацій, вищі менеджери яких притримуються етноцентричної орієнтації, характерно чітко виражене домінування положення материнської фірми у всій корпоративній системі. Загальна політика та всі рішення, що стосуються діяльності різних філіалів і дочірних фірм, приймаються головною корпорацією. Централізація управління максимальна. Філіалам відводиться підпорядкована роль виконавців.
Поліцентрична орієнтація характерна для тих фірм, вище керівництво яких вважає доцільним схожість філіалу на місцеву компанію. Це відноситься до назви філіалу, національності та громадянство певної категорії управляючих (за винятком декількох ключових постів, на які призначаються громадяни країни походження корпорації), більшого ступеню самостійності у визначеності певного кола питань тощо.
При такому підході на перше місце в організаційно-управлінському плані висувається проблема відпрацьованого фінансового контролю діяльності філіалів у різних країнах. Наявність слабо пов’язаних один з одним філіалів — ознака структурної організації корпорацій з поліцентричною орієнтацією.
При поліцентричній орієнтації жоден з менеджерів філіалу з числа громадян приймаючої сторони не може розраховувати на отримання посади в штаб-квартирі корпорації, де необхідне розуміння проблем з урахуванням глобальних аспектів, а не лише добре розуміння місцевих звичаїв.
» следующая страница »
1 ... 98 99 100 101 102 103104 105 106 107 108 ... 169