Поряд з приватним міжнародним кредитом існують також міжурядові позички, що отримали великого розповсюдження у роки Першої світової війни (1914—1918 рр.), економічної кризи 1929—1933 рр., Другої світової війни, а також в перші роки після її закінчення. Ці періоди характеризуються тим, що головним кредитором виступили США, а позичальником — Західна Європа. В кінці 50-х рр. до них приєдналась Японія та ряд інших країн Азії, Латинської Америки. Міждержавні кредити зазвичай надаються за рахунок коштів державного бюджету чи коштів спеціалізованих державних чи напівдержавних банків типу експортно-імпортних банків. Так, міжурядовий кредит у вигляді фінансової допомоги США для відновлення західноєвропейської економіки, включаючи «План Маршалла» в розмірі 17 млрд. дол., здійснювався за рахунок федерального бюджету й коштів Експортно-імпортного банку США. З 60-х рр. і до сьогодні США, промислово розвинуті країни Європи та Японія надають міжурядові позички не один одному, а в основному країнам, що розвиваються. А з початку 90-х рр. — країнам Східної та Центральної Європи, що формують ринкову економіку.
З початку 70-х рр. починають діяти змішані міжнародні кредити, в яких, крім держави, беруть участь приватні банки, в основному комерційні банки США, Західної Європи та Японії. В результаті надання міжнародного кредиту створилась велика сума заборгованості промислово-розвинутим країнам, яка склала на кінець 1998 р. близько 1,6 трлн. дол. Через неспроможність ряду країн повернути борги вчасно з огляду на деякі економічні причини виникли клуби заборгованості. Це — Паризький (з державних зовнішніх боргів) та Лондонський (з боргів західним комерційним банкам). Під егідою цих клубів, а також міжнародних кредитних інститутів (МВФ, Світового банку та ін.) виникла система реструктуризації міжнародних боргів, яка зводиться або до списання, або до відстрочки боргу.
Крім вказаних міжнародних кредитів, варто також відмітити міжнародний кредит, який надають: МВФ — для стабілізації економічного стану різних країн, Світовий банк та його установи — для фінан-
сування цільових проектів, міжнародні регіональні банки (Європейський, Азіатський, Африканський, Міжамериканський банк розвитку)
— що кредитують та фінансують різноманітні соціально-економічні проекти в межах свого континенту.
Валютні та платіжно-розрахункові відносини. Ці відносини також являють собою форму міжнародних економічних відносин. Сюди належать валютні відносини між різноманітними країнами; валютні операції між різними учасниками валютного ринку, що є представниками офіційних центрів купівлі-продажу валют на основі попиту та пропозиції, валютний арбітраж, що дозволяє використовувати різницю в квотуванні валют на міжнародних та національних валютних ринках; розвиток та регулювання національного валютного ринку, а також участь в операціях міжнародного валютного ринку, здійснення валютних обмежень та використання валютних клірингів.
В свою чергу платіжно-розрахункові відносини являють собою регулювання платежів з грошових вимог та зобов’язань, що утворюються в результаті економічних, політичних, науково-технічних та культурних відносин між державами, юридичними особами (компаніями, підприємствами) та громадянами різних країн. Розрахунки здійснюються через комерційні або спеціалізовані банки, що обслуговують зовнішню торгівлю зазвичай безготівковим методом. Банки використовують свої закордонні філії чи кореспондентські відносини з іноземними банками. Це супроводжується відкриттям кореспондентських рахунків ЛОРО (іноземних банків в даному банку) та НОСТРО (даного банку в іноземних). Дані відносини містять порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів.
Зовнішньоторговельні контакти передбачають передачу товару або товаророзпорядчих документів, які пересилаються банком-експорте- ром банку-імпортеру або банку країни-платника для сплати у встановлений термін. Розрахунки організуються шляхом різноманітних платіжних засобів: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів інкасо тощо.
» следующая страница »
1 ... 72 73 74 75 76 7778 79 80 81 82 ... 215