Кредитування імпорту також відбувається шляхом комерційного і банківського кредиту. Комерційний кредит (або фірмовий) включає кредит за відкритим рахунком (експортер записує на рахунок імпортера як його борг вартість товарів, що продані та відвантажені, а імпортер повинен погасити кредит у встановлений термін); вексельний кредит (експортер укладає угоду про продаж товарів у кредит, виставляє тратту на імпортера); приватне страхування (страхова компанія бере на себе ризик з експортних кредитів та сплачує неплатоспроможність імпортера своїм експортом); державні гарантії (ризик несплати бере на себе держава). В США та Японії державні гарантії видають експортно-імпортні банки, в Англії — Департамент гарантії експортних кредитів, в ФРН — Міжміністерський комітет з експортних кредитів, у Франції — Страхова компанія для зовнішньої торгівлі.
Банківський кредит з імпорту включає: кредит, що видається при акцепті чи погодженні банку-імпортера на сплату тратти експортера;
акцептно-рамбурсний кредит (акцепт векселя банком за умови отримання гарантії з нього з боку іноземного банку, що обслуговує імпортера); пряме банківське кредитування іноземних покупців; кредитні лінії (для своїх іноземних позичальників на оплату зовнішньоторговельних угод, різновидом кредитної лінії є поновлення ролловерної лінії, яка широко використовується на ринку євровалют); факторинг (експортер, що продав товар на умовах кредиту, отримує від факторингової компанії ряд послуг у вигляді вилучення заборгованості, обліку експортних тратт, здійснення контролю); лізинг (передача юридичного права власності споживачеві товарів); компенсаційні угоди (довготерміновий кредит на базі взаємних поставок товарів на однакову вартість); страхування мультинаціональних контрактів (включає величезні суми, які спільно страхуються комерційними банками і національними страховими компаніями експортного кредитування).
Однією з різновидів кредитних відносин є міжнародний кредит, який поділяється на приватний, державний та приватно-державний. Міжнародний приватний кредит є одним з елементів міжнародних кредитних відносин з кінця 50-х рр., коли промислово розвинуті країни почали здійснювати повну конвертованість своїх валют. Західні країни і раніше пропонували такі кредити, проте, тоді вони носили в основному випадковий характер.
Доволі швидкому нарощуванню приватних кредитів сприяло відновлення економіки Західної Європи та Японії в 40—50 рр. після Другої світової війни. Основними кредиторами були банки та інші кредитно-фінансові інститути США. Країни-позичальники, як правило, отримували кредити в США за умови купівлі американських товарів, а потім переважна частина доларів стала осідати на рахунках банків Західної Європи та ряду інших країн. В результаті цього в 50— 60 рр. виникає ринок євродолара, що дозволяє вже безпосередньо пропонувати кредити в доларах банками та іншими установами з цього ринку. У зв’язку зі зміцненням та стабілізацією європейської валюти, в підсумку ринок євродолара перетворюється на ринок євровалют. Основним джерелом для міжнародних приватних кредитів стали депозити та внески спочатку під євродоларові, а потім під євровалютні депозитні сертифікати. При цьому переважна частина цих нагромаджень має короткотерміновий характер. Довготерміновий кредит став здійснюватись в 60-ті рр. як безпосередній банківський кредит у вигляді євровалют та облігаційних позичок у вигляді єврооблігацій та євро- акцій. Основними постачальниками довготермінового кредиту стали 132
комерційні та інвестиційні банки як гаранти та організатори, страхові та інвестиційні компанії, приватні пенсійні фонди тощо. Як позичальники приватного міжнародного короткотермінового та довготермінового кредиту, як правило, виступають промислові, торговельні, транспортні корпорації та компанії, уряди держав, міжнародні кредитно- фінансові інститути.
» следующая страница »
1 ... 71 72 73 74 75 7677 78 79 80 81 ... 215