Маркетинг

Поле 4 представляє стратегії диверсифікації, які передбача­ють зміну напрямків та сфер діяльності, тобто введення у вироб­ничу програму виробів, які прямо несхожі на товари, що випуска­ються. Причинами, які спонукають підприємство випускати нові товари та виходити з ними на нові ринки, можуть бути: намагання залишити стагнуючі ринки даної галузі та проникнути в галузі з високою нормою прибутку, зменшення ризику, фінансовий зиск.

Розрізняють три типи стратегій диверсифікації:

•    концентрична (вертикальна) диверсифікація;

•    горизонтальна диверсифікація;

•    конгломератна диверсифікація. (рис 9.5)

Вихід у нові сфери бізнесу, які в технологічному аспекті пов’язані з існуванням у фірми бізнесу

Вихід у нові види бізнесу, які пов’язані із задоволення потреб існуючих у фірми споживачів

Вихід у нові види бізнесу, які не пов’язані ні з існуючою технологією, ні з потребами існуючих у фірми споживачів

Рис 9.5. Різновиди стратегії диверсифікації

Стратегія вертикальної диверсифікації — виробництво нової продукції з використанням технології, що вже існує. Підприєм­ство починає випускати нову продукцію, яка входить у виробни­чий процес виготовлення старого продукту на етапах до та після нього. Як приклад можна зазначити виробництво одягу з вовни виробником вовняних тканин.

На сучасному етапі спостерігається тенденція до зниження рівня концентричної диверсифікації: підприємства виробляють самостійно меншу кількість компонентів та комплектуючих — вони купують їх на ринку.

Стратегія концентричної диверсифікації характеризується такими перевагами і недоліками. Переваги:

•    поєднання координації дій з можливостями контролю на рівні підприємства;

•   стабільність господарських зв’язків у межах підприємства;

•   гарантовані поставки матеріально-технічних ресурсів;

•   тісний контакт з кінцевим споживачем.

Недоліки:

•    взаємозалежність організаційних підрозділів підприємства, яка у разі негативних зовнішніх змін погіршує становище підприємства загалом;

•    обмежений ринок (гарантована можливість збуту) серед підрозділів підприємства, що є наслідком концентричної ди­версифікації, знищує позитивний вплив ринкових сил, кон­куренції. При цьому нівелюється необхідність удосконален­ня і розвитку.

Стратегія горизонтальної диверсифікації — виробництво нової продукції, яка вимагає використання нової технології. Новий про­дукт зорієнтований на існуючих споживачів підприємства. При­кладом може бути стратегія виробництва мотоциклів на автомоб­ільному підприємстві.

Переваги горизонтальної диверсифікації полягають у тому, що вона дає змогу різнобічно урахувати потреби споживачів певного ринку, досягаючи при цьому ефекту синергізму (синергії). Си­нергізм діяльності виявляється тоді, коли кілька різновидів бізне­су в сукупності дають значно більший ефект, ніж поодинці. Тобто види бізнесу, якими займається підприємство є взаємопідсилюю- чими. Ризик застосування стратегії горизонтальної диверсифікації полягає в тому, що ринок збуту, який підприємство охоплює все­бічно, може раптово зменшитися — тоді буде необхідно докорінно змінювати напрям діяльності.

Стратегія конгломератної диверсифікації — виробництво нової продукції, технологічно не пов’язаної з продукцією, яка вже виробляється. Ця стратегія найскладніша в плані реалізації, тому що має мало спільного із попередніми сферами діяльності. При­клад: підприємство «Сармат» вкладає кошти в розвиток спорту, або меблева фабрика починає випуск іграшок.

Головна небезпека для стратегії диверсифікації полягає в розпиленні зусиль, тому ці стратегії можуть проводити великі підприємства, які мають достатній для цього потенціал.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 162 163 164 165 166 167168 169 170 171 172  ... 182