розмірами двох зон і, по-друге, у зв'язку з тим, що кінцевою метою євросоюзу є створення єдиного фінансового ринку, який уже давно існує в США.
Уже навіть після прийняття політичного рішення про запровадження євро, скептиків у нової валюти все ще залишалося багато. Три важливі держави - Англія, Данія і Швеція - маючи серйозні сумніви, вирішили не вступати у першому раунді до валютного союзу. Відомі американські економісти Дж. Сакс і Ф. Ларрен вважають, що негативним наслідком об'єднання буде в першу чергу втрата можливості для країн-учасниць проводити незалежну валютну чи грошову політику. Держави уже не зможуть девальвувати свої валюти або збільшувати пропозицію грошей (при плаваючому обмінному курсі), щоб впливати на виробництво та безробіття
. Ще одним результатом об'єднання, на їхню думку, буде втрата можливості проведення незалежної інфляційної політики для фінансування бюджетного дефіциту.
Опоненти євро є не лише серед кейнсіанців, але й поміж монетаристів, зокрема визнаний фахівець з історії грошового обігу, лауреат Нобелівської премії М.Фрідмен, Г. Кауфман, і навіть - як не дивно - серед прихильників економіки пропозиції, як от А. Лаффер. І якщо кейнсіанці побоюються усунення девальвації як засобу політики, то аргументи монетаристів виходять як від загрози того, що євро може поставити долар на коліна, так навіть із того, що він викличе громадянську війну в Європі! На відміну від них, А. Лаффер вважає, що європейська валюта може бути і хорошою ідеєю в принципі, але європейці викривлять її.
Незважаючи на палку дискусію і суперечливі думки щодо ідеї Р.Манделла, його наукові дослідження мають величезне практичне значення. Саме вони стали інтелектуальним підгрунтям для європейської спільної валюти, про необхідність якої він переконував ще з 1969 р. Висновок вченого про те, що більш ніж одна країна може мати вигоду від використання спільної валюти, стимулював уряди європейських держав до створення євро.
Запровадження євро у безготівковий обіг з 1 січня 1999 р., а з 1 січня 2002 р. і в готівковий обіг, є потужним фактором не лише для подальшої економічної інтеграції, але й для інтеграції політичної. Це - історична подія. Насамперед тому, що вона безпрецедентна в історії
людства. Вперше розвинені країни Європи добровільно відмовляються від своїх національних валют, щоб створити єдину, спільну валюту.
За досить короткий термін функціонування євро новій валюті довелося пережити серйозні випробування. Найважчим був 2000 р. І якщо в грудні 1999 р. курс коливався на рівні 1,10 USD/EUR, то до кінця 2000 р. євро коштував уже 0,82 USD/EUR. Економісти почали висловлювати співчуття з приводу невдалого експерименту. Головним скептиком виступав уже згаданий М.Фрідмен. У 2001 р. в інтерв'ю італійській газеті "Corriere della Sera" він назвав запровадження євро "великою помилкою ", а через рік уже в інтерв'ю одному з німецьких економічних видань передрік, що "єдина європейська валюта щезне у найближчі
5 -15років".
Ситуація на валютному ринку радикально змінилася на початку 2002р. З появою готівкового євро курс цієї валюти пішов угору. Скептики спершу говорили про корекцію, потім про недосяжність європейського дебюту (1,17 USD/EUR). На початку 2004р. зміцнення євро (досягнення рекордної позначки -1,28 USD/EUR) пояснюють циклічністю ділової активності. Водночас Р.Манделл, як і багато фахівців, вважають, що найвірнішим курсом євро і для Європи, і для всього світу було б паритетне співвідношення з доларом США. Інакше кажучи- один до одного.
На думку Р. Манделла, у євро є добра перспектива, його зона до 2010 р. буде включати 28 країн. На той час більшість європейських країн захочуть мати у своїх портфелях 50 відсотків валюти в євро і 50 відсотків -у доларах. Традиційно макроекономісти приймають рішення, проводити офіційну доларизацію чи ні, виходячи з розробленої Р. Манделлом теорії оптимальних валютних зон.
» следующая страница »
1 ... 235 236 237 238 239 240241 242 243 244 245 ... 279