На відміну від І. Фішера, який вважав гроші засобом обігу і платежу, М.Фрідмен розглядає їх як капітальний актив. Капітал же може приймати різні форми (наприклад, вкладення в акції, облігації, людський капітал тощо). Він виходить з того, що кожний споживач, який має певну кількість готівки, формує так званий "портфель активів", тобто інвестує свої засоби в різні види активів. На відміну від Дж.Кейнса, який аналізував портфель, що складався лише з двох активів - готівки та облігацій, М.Фрідмен включає сюди також акції, фізичний і людський капітал.
Таким чином, попит на реальні грошові залишки буде залежати від реальної дохідності кожного з цих активів і М. Фрідмен доводить це математично. Він обгрунтовує висновок, що функціональний зв'язок між попитом на гроші і змінними, які його визначають, є "вищою мірою стабільним ".
Хоча вчений вводить у свою модель рівняння норми відсотку, її зміни він вважає побічними і тимчасовими, оскільки відсоткова ставка швидко повертається на свій первісний рівноважний рівень. Він переконаний, що зміна норми відсотку не впливає на динаміку грошової маси, а тому саме грошова політика в довгостроковому періоді має безумовний пріоритет в порівнянні з іншими формами державного регулювання.
Таким чином, в основі нового вчення - саморегулююча система. Приватне підприємництво, на думку М.Фрідмена, здатне вивести з кризового стану економіку, забезпечити її піднесення і відповідну зайнятість населення. Учений пропонує підтримувати темп приросту грошової маси на рівні 3-5 відсотків у рік незалежно від стану кон'юнктури (враховуючи середні темпи зростання валового національного продукту США за ряд років, по яких встановлюється максимально можливий рівень національної економіки). Інакше, на його думку, порушується механізм приватного підприємництва, наступає криза, розгортаються інфляційні процеси.
М. Фрідмен - це найбільш яскравий і послідовний прихильник максимальної економічної свободи: між свободою підприємництва і свободою суспільства, на його думку, існує внутрішній зв'язок. Він переконаний, що тільки в умовах вільного підприємництва можна досягти політичної свободи, економічної ефективності та рівності. Економічна свобода, підкреслює вчений, невіддільна від ринкової системи. Але вона не обмежується рамками чисто економічних явищ, а являє собою якусь основоположну і водночас гнучку систему, що розвивається та пронизує практично всі сфери суспільних відносин.
М.Фрідмен не поділяє саму ідею державного регулювання, а ставить на чільне місце чисту конкуренцію. Він за вільну конкуренцію повсюди,
навіть в освіті та інших галузях соціальної сфери. Зокрема, багатьом спеціалістам добре відомий План ваучерів. Водночас з цілим рядом завдань (наприклад, забезпечення обороноздатності) ринок не може упоратися, а в деяких випадках дія ринкових сил здатна заподіяти шкоди третім особам. Тут, він вважає, втручання держави є принципово виправданим.
Складовою частиною антиінфляційної політики та політики регулювання економічного зростання М.Фрідмен назвав індексацію різних доходів та платежів. Він переконаний, що ми приречені на інфляцію. Значить, потрібно ввести в дію систему, яка б відгородила від інфляції тих, хто через неї страждає, особливо знедолених осіб, основних її жертв. Одна з переваг індексації, на його думку, - це зменшення прибутків, які приносить інфляція всім, хто знає, як із неї здобувати зиск. І серед цих останніх в першу чергу - самим урядам.
У своїй ще не тривалій історії монетарна концепція М.Фрідмена вже встигла зазнати як принизливих звинувачень, так і досягти певних успіхів у практичній реалізації. Її поява була негативно сприйняте в академічних колах. Зокрема, "кількісну" теорію грошей, на якій базується "монетарна" теорія циклу, Г.Мюрдаль назвав "грубою", що нехтувала багатьма економічними факторами, а тому була "неправильною". А Дж.Хікс зауважив, що наші проблеми носять тепер не просто грошовий характер і не можуть бути вирішені з допомогою монетарних методів.
» следующая страница »
1 ... 198 199 200 201 202 203204 205 206 207 208 ... 279