У країнах із ринковою економікою особлива увага повинна приділятися інноваційній діяльності, яка, з одного боку, сприяє розвитку ринкових відносин, а з другого — розвиває фундаментальну науку. За відсутності ж достатніх інвестиційних ресурсів це спричиняє так зване імітування інновацій.
Прагнення до інновацій є істотним чинником, який характеризує підприємця, а також потяг до підприємництва як одного з ресурсів у економіці. Прагнення до інноваційної діяльності в економіці залежить як від початкової конкурентоздатності окремих фірм, світогляду та психології їх власників (підприємців), так і від якості та рівня розвитку науки. Можна відзначити важливість проміжної структури. Інновація надає тимчасову ренту, що забезпечує інноваційній фірмі надприбуток, як стимул і компенсацію за ризик у процесі ухвалення рішення про впровадження інновацій. З поширенням нововведення у зовнішньому середовищі та його імітуванням іншими фірмами ця рента завжди зазнає ризику. Інноваційна фірма повинна виділяти частину надприбутків на фінансування нових науково-дослідних робіт відповідно до ситуації, що складається на ринку.
Аналіз світового досвіду, показує, що джерела фінансування інноваційного розвитку можуть бути різноманітними. Це залежить від характеру інновацій та їх фінансової ємності. Існують різні класифікації джерел фінансування інноваційної діяльності. Так, існує класифікація цих ресурсів як державних ресурсів та ресурсів організацій.
Можна також класифікувати фінансові ресурси на власні, залучені на фінансовому ринку і одержані в результаті перерозподілу. До власних ресурсів належать доходи від реалізації продукції, фінансових операцій і різні надходження. На фінансовому ринку кошти можуть бути залучені в результаті продажу власних акцій та інших цінних паперів, фінансового лізингу, кредитування інвестицій тощо. До фінансових ресурсів, що отримуються від перерозподілу, належать, наприклад, бюджетні асигнування, пайові внески, страхові відшкодування та інші.
Враховуючи провідну роль держави у підтримці інноваційних проектів, класифікують форми державного фінансування науково- дослідних та дослідно-конструкторських робіт. У цьому контексті розрізняють пряме і непряме фінансування інноваційних процесів. Пряме фінансування застосовуються перш за все до бюджетних наукових установ. Формою прямого фінансування може бути також державне замовлення на проведення досліджень та прикладних розробок на конкурсній основі. Непряме фінансування базується на створенні сприятливих умов для здійснення інновацій за рахунок пільгового кредитування, прискореної амортизації, податкових пільг тощо.
Формами фінансової підтримки інновацій можуть бути субсидії, дотації, реальні та фінансові інвестиції у вигляді довгострокових вкладень державних коштів у науково-технічні розробки та в операції з цінними паперами підприємств, які здійснюють інновації, фінансовий лізинг.
У розвинутих країнах існує розгалужена система фінансової підтримки державою інноваційного розвитку. Більшість країн застосовує різноманітні пільги з оподаткування прибутку. Австралія у і 1985 році з метою «технологічного ривка» ввела для компаній знижку у розмірі 150% від об’єму витрат на НДДКР. У США, Франції, Японії, Канаді у 80-і роки були запроваджені спеціальні податкові знижки. У Сполучених Штатах Америки така знижка має назву «податковий кредит на приріст НДДКР» і полягає у виключенні із нарахованої суми податку на прибуток коштів у розмірі 20% від обсягів приросту витрат компаній на НДДКР у поточному році в порівнянні з відповідними середньорічними витратами на ці ж цілі за попередній базовий період. Узагальнення світового досвіду показує, що до основних форм податкового стимулювання інноваційної діяльності можна віднести: звільнення від сплати податків, зміну бази оподаткування, зниження ставок податків, відстрочки платежів (податковий кредит).
» следующая страница »
1 ... 58 59 60 61 62 6364 65 66 67 68 ... 224