На жаль, цей простий розрахунок рідко забезпечує правильну міру вартості капіталу. Причина даної очевидної аномалії полягає в тому, що підприємства рідко укладають угоди з фінансування для кожного інвестиційного проекту як окремого виду діяльності. Зазвичай підприємство домовляється про великий транш коштів, і ці кошти витрачаються на цілий ряд проектів. Саме тому кошти підприємців у будь- який момент часу можуть розглядатися як сукупність коштів, до якої у різний час передано додаткові кошти, з якої кошти беруться для фінансування проектів. Ця сукупність коштів (яка відображається на стороні пасивів у балансі) може мати оптимальну структуру, в якій комбінація боргів і власного капіталу буде такою, що забезпечує мінімізацію вартості капіталу для підприємства. Таким чином, якщо структура сукупності коштів відхиляється від оптимального співвідношення боргового і власного капіталу, наступний транш коштів, що надійде до сукупності, повинен повернути її до оптимального співвідношення. Найголовніше тут те, що вартість кожного траншу коштів не є вартістю капіталу для проекту, який фінансується, у цей самий час, коли запозичуються кошти по цьому траншу. Дійсною ціною капіталу для інвестиційних проектів є середньозважена вартість капіталу всіх коштів у сукупності на час, коли здійснюється інвестування у проект там, де всі проекти мають середній рівень ризику.
У наведеному вище прикладі з позичкою у 100 000 грн. на 5 років фіксована відсоткова ставка 15% не є дійсною вартістю капіталу, яка має бути використана при оцінці проекту. Той факт, що транш цілком складається з однієї позички з фіксованою відсотковою ставкою, свідчить, що сукупність коштів має занижене значення і необхідно доповнити його позичкою з фіксованою відсотковою ставкою, що дасть змогу відновити оптимальне поєднання величини боргу і власних коштів. Якщо вартість капіталу без урахування оподаткування становить 9,75% на рік, а середня вартість капіталу у сукупності з урахуванням оподаткування — 12% на рік, вкрай буде використовувати попередню відсоткову ставку як граничний показник при оцінці проекту. Якщо індивідуальна вартість кожного припливу капіталу до сукупності приймається як граничний показник відсоткової ставки, цей загальний показник відсоткової ставки стрибатиме вгору і вниз залежно від граничних витрат на капітал, що надходить до сукупності. Очевидно, що цей метод є неправильним. Дійсною вартістю капіталу в інвестиційних рішеннях, де всі проекти мають середній рівень ризику, є середньозважена вартість капіталу у фондовому полі.
Позички з фіксованою відсотковою ставкою — це вартість боргу з фіксованим відсотком у вигляді співвідношення річних відсоткових платежів (очищених від оподаткування) до поточної ринкової вартості боргу.
Складовою вартості боргу у середньозваженій вартості капіталу є, зазвичай, але не завжди, витрати без урахування оподаткування. Варто зазначити, що ми використовуємо поточну вартість нового боргу, а не середнє значення вартості минулих траншів запозичень.
Вартість боргу за невиконаною позичкою на поточний момент оцінюється за номінальною вартістю таким чином:
і х і
^ = (1114)
де: Kd — вартість боргу;
і — періодичний відсотковий платіж;
1 — гранична ставка оподаткування;
D — поточна ринкова вартість боргу;
Е — витрати на реалізацію.
Надаючи свої кошти в борг, інвестор одержує визначений дохід у вигляді відсотків, що нараховуються по деякому алгоритмі протягом визначеного проміжку часу. Оскільки стандартним тимчасовим інтервалом у фінансових операціях є один рік, найбільш розповсюджений варіант, коли процентна ставка встановлюється у вигляді річної ставки, що припускає однократне нарахування відсотків після закінчення року після одержання позички. Відомі дві основні схеми дискретного нарахування: схема простих і схема складних відсотків.
» следующая страница »
1 ... 197 198 199 200 201 202203 204 205 206 207 ... 224